Бабусю, ми завтра не зможемо приїхати до тебе на ювілей, вибач нас, дзвонив увечері Андрій, чоловік онучки Оленки.
Андрію, що трапилося? з тривогою запитала Надія Іванівна.
Та Оленка вже в пологовому. Не дочекалася твого свята, вирішила подарунок прискорити, сміючись і водночас хвилюючись, пояснив він.
Господи, яка радість! А я вже злякалася. Добре, дякую, що повідомив. Буду молитися, щоб усе було гаразд. Зателефонуй, як тільки народиться, навіть якщо пізно, я не засну.
Гаразд, бабусю, обовязково.
За пару годин Андрій знову подзвонив:
Ну ось і твій подарунок правнук Ярик! Оленка почувається добре. Святкуй свій ювілей без нас.
Дякую, сину, за новини. Передай Оленці, що я її цілую, вона молодець!
Надії Іванівні 65. Гостей буде небагато: приїде друга донька з чоловіком та сином, ще подруги Марія й Ганна, з якими колись працювали разом.
Сім років тому Надія поховала чоловіка Петра. Прожили щасливо, та доля розпорядилася інакше. Виховали доньку Ірину, вивели в люди. Тепер вона живе у місті.
Сама Надія з Петром мешкали у селищі великому, з потужним заводом, де й працювали. Познайомились там же. Петро, молодий інженер, підійшов до неї після обіду:
Дівчино, давайте знайомитись. Мене звати Петро.
Надя, відповіла вона, червоніючи.
Чудове імя. Чекатиму на тебе ввечері, якщо дозволиш.
Добре, кивнула вона.
Того ж вечора вони пішли гуляти. Він розповів, що родом із села, але після інституту обрав цей завод. Їй теж тут подобалося тут пройшли її дитинство та юність.
Незабаром Петро прийшов знайомитись до її батьків з квітами та горілкою.
Дуже приємно, просто сказав він. Я Петро, працюємо з Надею.
Батькам він сподобався розмовляв щиро, з легкістю.
Незабаром вони одружились. Весілля гуляли на славу родичі Петра з села привезли солодощів та молока стільки, що всі тільки дивувались.
Жили дружно, але через кілька років Надія залишилася сама спочатку пішли батьки, а потім і Петро.
Спершу було важко, але час зцілює. І ось ювілей.
Гості розійшлись, і коли Надія провожала подруг, побачила біля хати стареньку «Таврію» з відкритим капотом. Біля неї стояв чоловік із ліхтариком.
Допоможете підсвітити? Сам не вправлюсь, звернувся він.
Вона взяла ліхтарик, але машина так і не завелась.
Дякую, але, мабуть, доведеться ночувати тут, зітхнув він.
Надія запропонувала йому переночувати в неї.
Та ви не хвилюйтесь, у мене багато місця.
Він зайшов, побачив недопиті застілля й здивувався.
Ювілей святкувала, пояснила вона.
Тоді він вийшов і повернувся з банкою меду.
Вез другу, але вас потішить більше. З днем народження!
Вони посиділи, поговорили до пізнього вечора. А вранці його вже не було лишився тільки мед.
Але ввечері він знову прийшов з квітами й шампанським.
Не міг не привітати іменинЗа три місяці Василь і Надія побралися і з того дня в їхньому домі знову залунали сміх і гарячі розмови за вечірньою кавою.
