З Ірою ми познайомилися, коли заселялися в гуртожиток. Вона була старшою на один курс та допомагала мені приймати кімнату. Ми розговорилися, так і стали подругами. Іра переїхала жити до мене в кімнату. Допомагала з навчанням, водила на вечірки та знайомила із хлопцями. Подруга завжди любила бути в центрі уваги, тому мала багато залицяльників. На відміну від мене, тихої та сором’язливої дівчини.
Одного разу під час чергової тусовки Іра познайомила мене зі своїм хорошим другом Павлом. Між нами виникла взаємна симпатія й згодом ми почали зустрічатися. На четвертому курсі хлопець зробив мені пропозицію. Я була безмежно вдячна подрузі за те, що свого часу нас познайомила. Іра стала для мене, як рідна сестра. Вона знала всі мої таємниці та переживання. Раділа моїм успіхам та допомагала переживати невдачі.
Саме подруга першою дізналася про мою вагітність. Тож через 9 місяців стала хрещеною нашої з Пашею донечки. Материнство займає багато сил та часу. Так сталося, що з Ірою ми віддалилися. Подруга більше не заходила в гості й передзвонювалися ми рідко. На відміну від мене, вона заміж не поспішала. Гуляла та веселилася, як у студентські роки.
Одного разу, гуляючи з донечкою у парку, випадково зіштовхнулася зі своєю одногрупницею. Ми зайшли в кафе, розговорилися, згадуючи минуле. І якось ненароком вона проговорилася, що у мого Паші були стосунки з Ірою. Я спершу не повірила, що це може бути правдою, адже Паша та Іра недолюблювали один одного. Це було видно по їхній поведінці.
Вдома я не знаходила собі місця. Будь-яка робота валилася з моїх рук. Чоловік помітив мою дивну поведінку та запитав, що сталося. Розповіла все як є, а потім застигла в німому жахітті, чекаючи що він скаже.
На мій превеликий жаль, усе це було правдою. Мало того, вони не просто колись мали стосунки, вони їх і не припиняли. Тобто усі ці роки двоє найближчих мені людей підло обманювали мене та зраджували. Моє серце розлетілося на тисячі дрібних шматочків. Хотілося вити від болю.
Павла я вигнала з дому того ж дня, а тій повії написала повідомлення, де в подробицях розповіла, що я про неї думаю. З того жахливого дня минуло три роки. Я вже заспокоїлася та стараюся не жити минулим. Зараз моя найбільша радість – донечка. Заради неї я і живу. Нових стосунків не заводжу, бо більше не довіряю людям. Чи зміниться це колись?
