Я навчаюся на четвертому курсі університету з туризму. Чесно кажучи на парах буває скучно, то викладач не прийде, то вікно між парами. Щоб якось убивати час я почала брати з собою ноутбук. Тепер можу спокійно, коли випадає така можливість, подивитися фільм або посидіти в інтернеті.
Нещодавно мій одногрупник підказав мені один непоганий сайт, якому потрібні працівники на дистанційну роботу. Працювати не складно. Потрібно приймати вхідні заявки та записувати усе у зведену таблицю. Зайва копійка мені не завадить, тому я вирішила спробувати себе в онлайн сфері.
Одного разу у перерві між парами до мене підійшла одна знайома та попросила ноутбук, щоб завершити своє завдання. Здається, їй потрібно було звантажити реферат чи повідомлення. Я людина не жадібна, скоріше співчутлива. Не хотілося, щоб у неї були проблеми, тому без зайвих вагань дала ноутбук. Правда, довелося тоді усю роботу виконувати вдома.
Наступного дня все знову повторилося. На першій парі викладач залишив завдання й ми залишилися самі. Коли я дістала ноутбук, щоб попрацювати, однокурсниця попросилася перекинути документ з телефону на флешку. Я дала їй ноутбук на декілька хвилин, вона ж повернула його через годину. На моє запитання, чому Оксана не виконує потрібну роботу вдома, вона спокійно відповіла: «А навіщо, якщо можна в університеті все зробити на твоєму ноутбуці»
Тоді я вирішила провчити нахабу. У нас мав бути захист курсових. Я була впевнена на всі сто відсотків, що їй знову знадобиться моя техніка. Коли однокурсниця підійшла до мене попрохати ноутбук я дістала із сумки читацький квиток та пояснила, що у бібліотеці прекрасні комп’ютери. Вона аж позеленіла від злості. З того часу своєю технікою не ділюся.
