На околиці світу.
Сніг забивається у черевики, палить шкіру.
А купувати валянки Катруся не збирається краще б чоботи на підборах, але тут у такому вигляді буде виглядати кумедно. До того ж тато заблокував їй картку.
Ти справді задумала жити у селі? питає він, скривившись.
Тато не переносить село, походи, будь-яке життя без комфорту міста. І Сашко такий самий, тому Катруся й подалася в глухе село. Насправді не мріяла тут оселитися, хоча любила мандри з наметами, готування на багатті, таємничу романтику. Але жити тут постійно ні. Татові ж сказала інше.
Хочу тут бути. І буду.
Нісенітниця. Чим ти там займатимешся? Будеш коровам хвости крутити? Я думав, ви з Сашком улітку одружитесь. Вже планував весілля
Весілля Тато буквально силоміць підсовував їй Сашка, як прісну кашу, що душить, коли їси.
Сашко зовсім не огидний прямий ніс, жваві сірі очі під акуратними бровами, хвилясте темне волосся, кремезна постать. Він фактично татовий довірений помічник, робить усе, що той скаже, й тато навязує його, мов найліпшу партію.
А Катруся його терпіти не може. Втомлює нудний голос, пальці-сардельки, якими він постійно щось крутить, нескінченні хвастощі: скільки коштував костюм, годинник, авто
Гроші, гроші, гроші! Нічого, крім грошей, їх не цікавить. А Катруся шукає любові тієї справжньої, як у книжках, яка перевертає душу. Їй ще не траплялось такого, але вона знала: одного дня це прийде. Часто захоплювалась кимось, закохувалась ненадовго, але глибокого сліду ніщо не залишало. А їй хотілося болю, переживань, драм, а не спокою та передбачуваності Сашка. Тож тікати у село й викладати у місцевій школі здалось чудовою ідеєю. Сашко в таку глушину не сунеться без інтернету, гарячої води, зручностей.
Катруся вибрала саме таке село: тут інтернету майже немає, води гарячої теж, у туалет на подвір’я. Директор школи суворо вагався, чи варто брати її, але фізика раптово померла й Катруся не відступала оббивала пороги відділу освіти, доводила кваліфікацію.
Що такий молодий і освічений вчитель забув у цій глушині? здивувалася жінка з яскравим волоссям.
Дітей навчатиму, коротко відповіла Катруся.
Ось так і живе нині: в хаті без гарячої води, сама пічку топить. Як Катруся й передбачала, Сашко приїхав, переночував і втік. Потім дзвонить, умовляє вернутись, вважає це просто примхою, яка мине.
Спочатку тут їй справді подобалося. Але почалася зима холод пробирав навіть під ковдрою, носити дрова важче стало. Хотілось би десь у тепло, але здатися не її спосіб. І тепер відповідальна не лише за себе, а й за дітей.
У класі лише дванадцять учнів. У Центрі дитячої творчості, де вона працювала раніше, діти були розумні й талановиті. Тут здавалося, усе навпаки. Третій клас, а читати ледве так, по складах. Домашку не готують. Галасують на уроках. Але поступово Катруся полюбила їх.
Семен вирізає з дерева дивовижних тваринок таких лисичок і зайчиків не соромно було б продати у центральному магазині. Анічка пише душею вірші, Володик завжди прибирає клас, а Іринка приходить із ягнятком, що проводжає її прямо до школи.
Згодом і читати навчились просто потрібні були інші підходи, а за книжками Катруся їздила аж у район, бо інтернет майже не ловить і замовити щось марна справа.
Не могла знайти підхід лише до однієї дитини. Саме її тата, Володимира, Катруся й побачила, коли вся змерзла і з оберемком дров у руках, боролась зі снігом і болем у стопах.
Вітаю, Катерино Сергіївно, озвався він, зупинившись біля хвіртки.
Катруся трохи боялася його. Обличчя суворе, як у кримінального авторитета. Не усміхається. І серце стукає так часто, що здається: ось він помітить, як моторошно їй. А може, і не моторошно?
Доброго дня.
Голос прозвучав вище, ніж хотілось.
Чому у Тані лише двійки?
Бо вона нічого не робить.
То вмовте її вчитися! Хто тут учитель я чи ви?
Вчителем була Катруся. Примушувати нікого не збиралася у дівчинки, здається, аутизм, потрібен фахівець.
У неї завжди так було? уточнює.
Володимир хитає головою.
Ні, колись із Олею все робила.
А Оля хто?
Обличчя Володимира сіпнулося.
Її мати.
Змолкла, щоби не запитати зайвого.
А де вона?
На кладовищі.
Ось тепер усе ясно Як тато любить казати розгадка проста.
Стояти з дровами незручно, але озватися незручно. Коли зверху поліно скотилося на ногу, Катруся мало не заплакала. І від болю, і від образи, що так безпорадно виглядає перед дорослим. Яка дурниця: сама ж доросла Та цього не відчувала.
Давайте допоможу, запропонував Володимир.
Не треба, я сама.
Бачу, як сама.
Заніс дрова, поправив дверний косяк, тепер двері не застрягали.
Ви звертайтесь, якщо що, сказав він і зник.
Навіщо прийшов невідомо. Хоче, щоб за оберемок дров вона поставила Тані трійку? Навряд
Думки про дівчинку не дають спокою. Довго шукає підхід, і в неї не виходить. Навіть із завучем радиться.
Ой, глуха справа, одразу двійки став переведемо влітку у спеціалізовану школу.
Це як?
Так Відправимо на комісію хай вирішують. Сам батько не здужає.
Та він каже, раніше все було нормально
Що там раніше! Мама бігала, а він ні до чого. Не слухай набреше з три короби
Ви його не любите?
Завуч закусила губу.
Він не пряник, щоб любити, а дитині потрібні особливі умови.
Катрусі це не підходить. Вона дзвонить улюбленій методистці Лідії Миколаївні й після довгої розмови йде до Тані додому. Боїться, навіть випиває ромашковий чай, як робила мама (її вже нема, тому ця історія особливо торкає).
Володимир зустрічає холодно. Катруся наважується сказати, що класний керівник повинен перевірити домашні умови.
У Тані чудова кімната: рожеві шпалери, купа іграшок, книжки. Катруся аж позаздрила: її дитяча була лише у бежевих тонах, як любив тато.
Першого разу нічого не вдається: Таня мовчки приносить олівці, книги до рук не бере, лише наприкінці називає імя рожевому зайчику:
Проша.
Наступного разу Катруся приносить зайчику светрик. Вязати її навчила мама катруся робить це з тих пір, і хоча не вміє досконало, Таня радіє светру, приміряє.
Гарний.
Катруся пропонує намалювати Прошу у светрику. Таня малює, Катруся підписує, навмисне припустившись помилки. І Таня виправляє.
Не відстала.
Я приходитиму тричі на тиждень до Тані, каже Володимиру.
У мене немає зайвих гривень, зсуває брови Володимир.
А мені й не треба, ображається Катруся.
На тому і порішили.
Завуч дізналася ледь не скандал.
Не можна виділяти одну дитину це не педагогічно! Та й толку не буде
Я бачила і знаю, що зарано ставити хрест, перебила Катруся.
Дівчинка особлива: часто мовчить, не дивиться в очі, любить малювати, не пише. Але вміє рахувати, граматику помічає. Наприкінці чверті трійки справжні.
Ви на Новий рік кудись поїдете? питає Володимир, ховаючи погляд.
Ні, розгублено зізнається Катруся, відчуваючи румянець.
Таня хотіла вас запросити.
Страшно, але й відмовити неприємно. Таня про це мовчить, але ображати не хотілось.
Дякую, подумаю.
Ніч спить погано. Що так вразило? Приділяє увагу дитині логічно, що та відкривається Чи не цього прагнула? До чого тут Володимир?
Ранком дзвонить Сашко.
Коли приїдеш?
Що?
На Новий рік! Не святкуватимеш у селі?
Навпаки!
Катю Може досить? У тата тиск, хвилюється.
Тато їй не дзвонив і разу.
Хай звертається до лікаря, ріже Катруся.
Ти точно не приїдеш?
Точно.
От біда Що ж робити?
Роби що хочеш!
Не думала, що Сашко робитиме і справді: приїде з шампанським, салатами, подарунками.
Якщо гора не йде до Магомета
Вона шокована. І не зовсім у поганому сенсі: не очікувала такого від нього. Він любив ресторани, новорічні забави. А тут навіть телевізора немає.
Катю, ти головне.
Катруся чекає підступу, але не знаходить. Може, вона помилялася щодо нього?
Тепліє ще більше, коли знаходить у пакунках свої улюблені страви, книги з педагогіки, проектор і щоденник учителя.
Дякую Я думала, ти знову подаруєш ґаджети чи прикраси.
Сашко усміхається.
Ти головне, найцінніше. Хочеш жити у селі житимемо! Хоча коштовності я теж приніс.
Виймає червону оксамитову коробочку. Все ясно
Можна не відповідати одразу? просить Катруся.
Сашко не ображається.
Я боявся, що ти відмовиш зразу. Готовий чекати.
Вона нічого не каже ховає коробку в кишеню.
У Володимира її номер. Але дзвонить на стаціонарний.
Ви подумали?
Вибачте. До мене друг приїхав.
Зрозуміло.
Поклав трубку.
На душі важко. Що це означає? Чого ображатися, вона нічого не обіцяла. Він все ж таки ображається? Може, через Таню. Його дитина чекала її, а який батько хоче, щоб дитина засмучувалась?
Мозок пухне від роздумів. А Сашко тим часом шукає сигнал, аби подивитися новорічні фільми.
Катруся чує свист так кличуть собаку. Вона згадує, що Володимир так саме свистить. Зазирнула у вікно біля хвіртки стоїть Володимир з Танею.
У неї спалахують червоні щоки.
Це хто? грізно питає Сашко.
Учениця, прошепотіла Таня. Я зараз.
Вона приготувала подарунок Тані: подругу для Проші зайчиха. Тато Сашко назвав би це несмаком.
Володимиру теж зробила подарунок пару вовняних рукавичок, сама в’язала, невпевнено, але з душею.
Зхопила подарунки й вилетіла на подвіря без шапки, у колготах, набрала снігу в черевики байдуже.
Таню, вітаю тебе! З прийдешнім Новим роком! Дивись, що я для тебе купила!
Таня витягує зайчиху, притискає до грудей, дивиться на батька. Володимир простягає два пакунки. Таня спершу розгортає великий там зошит із коміксом, одразу видно її малюнки.
Дякую, який класний комікс!
У маленькому пакунку брошка-пташка, золота колібрі. Катруся дивиться на Володимира. Він не завжди дивиться у відповідь. А Таня каже:
Це мамина.
У горлі Катрусі клубочок.
Ми підемо, буркнув Володимир.
З прийдешнім вас! відповіла Катруся.
І вам свята хорошого
Катруся хоче обійняти Таню, але не наважується: дівчинка міцно тримає іграшку і мовчить.
Біля воріт Катруся озирається. Чомусь серце болить, і заходить у дім, часто кліпає й тре носа.
І що там? невдоволено питає Сашко.
Катруся дивиться на зошит і брошку в долоні. Забула віддати рукавички. А ще згадала: мамина І усмішка Володимира розцвітає тільки для доньки. В душі щось ламається і розквітає. Жалко Сашка, але обманювати не хоче ні себе, ні його.
Виймає з кишені оксамитову коробочку, простягає й каже:
Не сердься. Повернись додому Вибач, я не можу бути твоєю нареченою. Вибач.
Сашко блідне. Він не звик до відмов.
На мить Катрусі здається, що він її вдарить. Але Сашко ховає коробочку, бере ключі й мовчки йде.
Катруся швидко пакує салати у контейнери, хапає рукавички і вибігає наздоганяти своїх нових, дуже потрібних їй зараз людейКатруся довго стояла біля дверей, дивилася вслід автівці, що хлюпнула колесами по снігу й зникла за пагорбом. На вулиці помітно потемнішало, засипає сніг, і теплий жовтий квадрат світла із її хати стелиться аж до воріт.
Вона повернулася до столу: на ньому лежав зошит із коміксами, подарункова брошка з золотою колібрі, а поряд забуті рукавички для Володимира. Взяла їх у долоні, торкнулася до щоки, відчула шерстяний колючий дотик наче торкаєшся давньої мрії, що вже спрагла народитися. Хочеться плакати не від образи, не через самотність, а від несподіваної, тихої радості.
Вона вдягла пальто, натягнула чоботи й вийшла у ніч, залишаючи сіяння вікон позаду, а разом із ними минуле, болісні вагання й чужі очікування. Сніг сягав по коліна, мороз лоскотав щоки, а серце билося рівномірно, як струмінь теплої крові.
Вона йшла до сусіднього двору, де ще світилося у вікні, і знала, що всередині хтось чекає. Вона постукала тихо, тримаючи рукавички за спиною.
Відчинив Володимир у футболці, здивований, а Таня вже сиділа на підлозі, вкутана ковдрою, із зайчихою під рукою.
Ви забули Катруся простягнула рукавички.
Це мені? Володимир торкнувся своєї замерзлої долоні рукою Катрусі.
Тільки якщо вам подобається колір, сказала вона й усміхнулась широко, як у дитинстві до мами.
Дуже, сказав він і вперше щиро усміхнувся, раптом став таким простим, домашнім, справжнім.
А Таня стиха проказала:
Тато, завариш чай?
А ти намалюєш мені комікс? відповіла Катруся, і Таня мовчки кивнула.
Вони втроє сиділи біля печі, пили солодкий чай із яблуками, ділилися своїми історіями про новорічні дива і сніг мерехтів за вікном, а серце більше не шукало іншої любові. Вона була тут, серед простих речей і простих слів.
У глухому селі, на околиці світу, Катруся нарешті знайшла те, про що тихо мріяла: тремке тепло домашнього щастя, що народжується там, де приймають і розуміють, навіть коли мовчать.
