Нещодавно п _оxоpонила свою колишню свекруху. Я хоч і не бачилася з нею відтоді, як ми з Михайлом розійшлися (а це було дуже давно), але все ще пам’ятаю скільки з _лa вона мені вчинила. Таке забути неможливо.
Багато років тому я познайомилася з Михайлом. Як це було в той час, сподобалися одне одному, познайомилися з сім’ями й невдовзі відіграли весілля. Я народила Михайлові двох дітей — сина та доньку. Спочатку ми жили зі свекрухою під одним дахом. Але вона мене не полюбила. Причини не знаю, я їй просто не подобалася. Тому, всі конфлікти, які у нас з Михайлом виникали, були або за участі, або через свекруху. Надто вона цікава була, що у нас в стосунках твориться.
Я сказала, що довго так не витримаю і ми з чоловіком переїхали в дім його дядечка. Хата була в сусідньому селі. Дядько завчасно покинув цей світ, сім’ї власної не мав і дуже любив свого племінника, мого колишнього чоловіка. Тому переписав все своє майно на нього. Ми почали жити там.
Свекруха наполягала, щоб Михайлом не надумав мене там прописати. Мовляв, хата, у разі розлучення має належати тільки йому. Мене тоді дивувало, з якою впевненістю вона говорила про наше з Михайлом розлучення. Чоловік погодився з мамою. Сказав, що це й так все для дітей буде, а ці формальності нічого не значать.
Але пройшло кілька років, як Михайло прийшов і сказав, що покохав іншу жінку. Він подав на розлучення й дав мені тиждень, щоб я зібралася й покинула дім. Бо він туди хотів привезти свою коханку, вона вже й вагітна від нього була. А піти я мала разом із дітьми. Бо як інакше?
Михайло скористався своєю перевагою. Сказав, що будинок його, я в ньому ніхто, а дітям він й так буде фінансово допомагати.
Потім я дізналася, що та коханка — донька найкращої подруги моєї свекрухи. Вони їх навмисно звели й розбили нашу сім’ю. Бо після розлучення свекруха, не приховуючи свою радість, тішилася, що нарешті у неї буде така невістка, про яку вона мріяла й вона завжди знала, що у мене з Михайлом немає майбутнього. Й взагалі, ще треба перевірити, чи дійсно наші спільні діти — Михайлові. Мовляв, може я з кимось нагуляла їх.
Я довго не могла змиритися з цим. Казала, що не поїду, бо не маю куди. Навіть боялася з дому виходити, щоб Михайло раптом не викинув всі речі й не змінив замки, поки мене немає. Але потім оговталася й зрозуміла, що не буду принижуватися перед цією сімейкою. Звісно, з двома малими дітьми на руках тяжко самій впоратися з усім. Але можливо.
Пройшло дуже багато часу, поки я остаточно відпустила все й пробачила їм. На похороні свекрухи я думала, чи не мучила її весь цей час совість за те, що рідних онуків лишила без тата. Вже мовчу про те, що вона й моє життя зруйнувала, скільки людей мене обговорювали й обмовляли після її брудних пліток. Сподіваюсь, вона усвідомила свої гріхи.
