Сьогодні у мене був вихідний. Я щойно повернувся з відрядження. Дружина уже була на роботі. Вирішив на вечір влаштувати коханій сюрприз, тож почав прибирати у квартирі та складати список продуктів, які необхідно прикупити до вечері. Увімкнув музику та з гарним настроєм почав займатися хатніми справами.
Через пів годинки від роботи мене відірвав дзвінок у двері. Хто б це міг бути? Нічого не підозрюючи пішов відчиняти. На порозі нікого не було, натомість під дверима лежала записка: «Ця дитина твоя, подбай про неї»
У мене від здивування очі на лоба полізли. Глянувши на сходи, побачив там коляску з малесенькою дитиною. Здається, у мене почалася паніка. Я акуратно забрав коляску з дитиною у квартиру, а сам побіг телефонувати дружині. Сказав їй негайно відпрошуватися з роботи та чимдуж їхати додому. Через декілька хвилин Емма була вдома.
Ще з порогу вона стала кликати мене та запитувати, що у нас робить дитяча коляска. Тоді я показав дружині записку та заприсягнувся, що ніколи їй не зраджував. І що тепер робити? Доведеться телефонувати до поліції та відавати маленьку.
Було прикро думати, що ця невинна душа нікому не потрібна і її відадуть до дитячого будинку. У нас з Еммою своїх дітей не було. Ми довго намагалися, але нічого не виходило. Якось звиклися вже з думкою про те, що не станемо батьками, а тут такий подарунок.
Біологічні батьки нашої «найди» так і не знайшлися. Нам дозволили удочерити дитину. Через декілька місяців оформлення усіх необхідних документів наша родина поповнилася на це маленьке диво.
Щоб убезпечити себе та донечку від можливого повернення її справжніх батьків, ми всі переїхали в інше місто нікому не залишивши свої контакти. Тепер ми починаємо нове життя у новому статусі.
Надійці на разі десять років. Вона прекрасно та розумна дівчинка, яка постійно нас радує своїми успіхами та досягненнями. Про те, що вона нам не рідна вона ніколи не дізнається. Ми з Еммою кожного дня дякуємо долі за такий подарунок.
