Не всі історії, особливо ті, які трапляються з нами у реальному житті, мають щасливий кінець. Як закінчиться моя оповідь я ще не знаю, але все ж розповім про те, що було та є. Ну а те, що буде побачимо.
З Владом ми познайомилися на вечірці. Здається спільна подруга святкувала свій день народження. Багато випивки, веселі розмови, відверті ігри – усі розслабилися та витворяли всілякі дурниці. Для мене такі посиденьки не найкращий варіант відпочинку. Тож, подякувавши іменинниці, поспішила на вихід.
Через хвилин 5 мене наздогнав гарний хлопець. Ми вже бачилися раніше, але ніколи не розмовляли. Ярослав старшокурсник, у цьому році буде випускатися. Я розпитувала його про викладачів та нові предмети, цікавилася, чи має він плани на подальше життя.
Ярослав умів говорити. Мав такий приємний голос, що мені хотілося слухати його вічно. Після того вечора наші зустрічі стали частішими й врешті переросли у більше. Ми почали зустрічатися. Все б нічого, але мама Ярослава, Валентина Степанівна, була категорично проти цих стосунків.
По-перше, вона завжди сподівалася, що син обере дочку її найкращої подруги. По-друге, мати Яра взагалі не погоджувала стосунків сина поки той не закінчить навчання. І нічого страшного, що він вже на випускному курсі, далі треба магістратуру закінчувати. Яка любов?
Звідки я про це все знала, так вона особисто й розповіла. Не посоромилася, знайшла номер моєї кімнати у гуртожитку, обманула комендантку, нібито вона моя тітка. Я тоді була сама, дівчата пішли до магазину. Валентина Степанівна сказала, що я руйную життя її сина, не даю йому можливості розвиватися та навчатися. Адже відколи ми почали зустрічатися, він не може ні на чому зосередитися.
Вона багато чого мені наговорила, але найголовніше наступне: «Якщо ти дійсно кохаєш мого сина, то дай йому спокій. Покинь його, нехай закінчить навчання, знайде роботу. І, якщо судилося, то ви ще будете разом». Я не збиралася зізнаватися, але випалила, що вагітна від Ярослава й буду народжувати. Валентина Степанівна зміряла мене поглядом й пішла, голосно гримнувши дверима. Більше її я не бачила, але і Ярослава не стало.
Він не приходив, не відповідав на телефонні дзвінки, навіть з університету зник. Ніхто не знав куди той подівся, а я страшенно хвилювалася. Навіть потрапила до лікарні на збереження. Через кілька місяців почула від спільних друзів, що Ярослав одружився й переїхав жити в інше місто. Не могла повірити в таку нісенітницю, але інших варіантів не було.
Добре, що батьки підтримали. Забрали до себе бабусю, мені залишили її квартиру. Зробили там ремонт, допомагали фінансово, коли я народила Ромчика. Перший рік бавилася з малим, потім почала шукати роботу дистанційно. Зайнялася перекладами, платили гарно. Жили ми з сином добре. Поки одного дня у двері квартири постукали. Гостей ми не чекали, тож я поспішила глянути кого там принесло.
На порозі стояв Ярослав, він був розгублений та сердитий. Довго думала чи варто відкривати, поки син не запитав, хто там. Сказала, як є, що тато прийшов. Ромчик сам відчинив двері й кинувся обіймати чоловіка, якого я колись дуже сильно кохала.
-Нарешті ти прийшов до нас. Ми так довго чекали – Ярослав міцно стискав у обіймах сина, а я не могла стримувати сльози. Побігла до ванної кімнати.
Малого вдалося вкласти спати пізньої ночі, тоді ми з Ярославом змогли поговорити. Що ж тоді сталося і як взагалі він міг мене покинути. В усьому винна Валентина Степанівна. Вона підкупила хлопця, який прийшов до їхнього дому й влаштував Ярославу скандал, сказав, що ми чекаємо на дитину, а Яр намагається зруйнувати нашу сім’ю. Він був такий переконливий, що Ярослав повірив, не хотів нікого бачити та чути. Тут мама з пропозицією негайно переїхати, вона вже й домовилася, щоб його перевели до іншого університету.
-Я дурницю зробив, що погодився, а потрібно було до тебе піти й про все чесно запитати. Боявся, що ти справді мене обманювала. Не хотів серце краяти. А от нещодавно побачив того самого хлопця, зовсім випадково з дружиною та малою дитиною. Підійшов, запитав, а як же ти, той мені й зізнався, що все обманом було й пробачення попросив. Пішов до матері, почав вимагати правди, вона також зізналася. Я одразу до тебе, батьки дали цю адресу. Досі не можу повірити, що став батьком й ніколи матері не пробачу.
