Я познайомилася з Артемом, коли поїхала у відрядження. Між нами одразу закрутився роман, а через п’ять місяців він запропонував мені з’їхатись, і я погодилась.
Перший час у нас все було прекрасно. Артем дарував мені дорогі подарунки, возив на відпочинок, добре ставився. З дітьми вирішили певний час зачекати. Але, сама того не очікуючи, я зустріла іншого чоловіка. Я не могла спокійно дивитися своєму чоловікові в очі, відчувала, настільки ми віддалилися одне від одного. Намагалася забути того іншого чоловіка, але мені не вдавалося. Керувати своїми почуттями просто не виходило. І я таки наважилась про все розповісти Артему. Він мовчки мене вислухав, і не сказавши жодного слова, зібрав свої речі.
Після нашого розлучення колишньому вдалося влаштувати власне життя, він знайшов іншу жінку та одружився з нею. Чула, що в них народився син. Я ж таки вийшла заміж за того чоловіка, через два роки в нас народилася дівчинка.
Наша Вікторія виросла, стала красивою дорослою дівчиною. Ще зі школи за нею бігало чимало хлопців. Допоки одного разу вона не прийшла й не сказала, що закохалася в Ігоря. Через певний час він зробив їй пропозицію та сказав, що його батьки хочуть прийти до нас познайомитися.
На Різдво в наш дім прийшли свати. Спершу я познайомилася з Ігорем та його мамою, а коли побачила майбутнього свата, мало не впала. Переді мною стояв мій колишній чоловік Артем. Ми одразу впізнали одне одного. Між нами не було ненависті, ми привіталися та мило посміхнулися одне одному. Наше знайомство зі сватами пройшло напрочуд добре і легко. А коли вони виходили з хати, Артем сказав, що не тримає на мене зла і дуже радий, що наші діти люблять одне одного.
Хто ж міг знати, що доля колись знову зведе наші шляхи.
