Ми з Катериною одружилися чотири роки тому. Спочатку хотіли пожити для себе і заробити трохи грошенят, а далі дітей планувати.
Все сталося майже так, як ми і задумали. От тільки були певні нюанси.
Катруся якраз була на сьомому місяці вагітності, як підхопила якусь застуду. Вагітним особливо ніяких ліків вживати не можна, то ж звичайна простуда переросла у запалення легень.
Мою дружину положили до лікарні. Я щодня її відвідував і одного дня мене лікарі просто приголомшили. Мені просто вибили землю з-під ніг, стан моєї дружини погіршився і вона впала в кому.
В легенях моєї Каті було багато води. Лікарі боролися і за життя дружини, і за життя дитини.
Через місяць лікарі провели кесарів розтин і у мене народився син. Якраз напередодні нового року.
Дружина надалі знаходилася у комі. Я не знав що мені робити і як жити далі.
Тоді я віддав сина своїй мамі, а сам цілими днями сидів біля ліжка дружини.
Так, можливо це далеко не по чоловічому, але я сидів біля Каті і гірко плакав і увесь час щиро молився. Я просив Господа Бога, щоб допоміг дружині повернутися до нас з сином, щоб син відчував материнське тепло і все у нас було добре в житті.
І знаєте, справді щира молитва має неабияку силу – на самісіньке Різдво трапилося чудо – Катруся розплющила свої оченята.
Вона не розуміла що ж твориться навкруги, але перше її речення було таким:
– Сергію, що з нашою дитиною?
Я сказав, що все добре і син вже народився і вдома. Основне тепер повернути і її додому.
