На роботі цілий день мене не покидали якісь тривожні відчуття, тому додому я пішла раніше дозволеного. Коли підходила додому побачила, як перша дружина чоловіка виводить з будинку їх спільну дитину. І це притому, що вона сама ж відмовилася від дівчинки ще при народженні. А чоловік мовчки дивиться на це все і навіть слова не мовить
Ми виховуємо чотирьох дівчаток. Найстарша була донькою чоловіка від першого шлюбу. Усіх дітей я люблю однаково. Сама виросла у дитячому будинку, тому не на словах знала, що означає рости без матері. Чоловік дітей також любив, тому ще зустрічавшись ми вирішили, що у нас буде велика родина. Зараз я знову чекаю на дитину і якщо бог не подарує нам сина, то це ще не остання моя вагітність.
Велика родина потребує великих затрат, їсти щось же потрібно. Тому у нас з чоловіком велике господарство: маємо дві корови і чотири кози. Крім того щодня бігаю на роботу у сільський Будинок культури. Працюю там культорганізатором. Добре, що старша наша донечка хазяйновита і допомагає мені по господарству, без неї я б не впоралася. Усі дівчатка мають обов’язки, ми стараємося з малечку привчати їх до праці і відповідальності. Ну а Наталочка вправна дуже, свою роботу переробить і одразу біжить мені допомагати.
Її рідна матір з тих дівчат, які звикли покладатися не на труд свій, а на вроду. Ніде правди дівати – вона була дуже красива. Не змогла у селі жити і господарство вести. Народила Наталю і тут же через кілька місяців втекла, покинувши дочку на чоловіка.
Повернулася вона до дитини через чотири роки, коли у Наталі уже я з’явилася. Так от, коли приїхала, і побачила, що її дитина уже по господарству порається і нам допомагає меншу бавити, розгнівалася страшно. Почала дорікати мені, що я не люблю Наталю і знущаюся над нею. Хотіла забрати у нас дитину, але чоловік не дав. Розійшлися ми тоді всі з великим скандалом.
І от сьогодні у нас забирали нашу красуню і найкращу помічницю. Наталя кожного дня телефонувала і розповідала про свої справи. Рідна мати влаштувала її у хорошу школу і записала на гуртки. Я раділа, що донечці добре, але тривожилася, чи не надумає ця горе-матір знову дівчинку покинути?
Ми з чоловіком готувалися до народження п’ятої дитини. Я не припиняла хвилюватися про старшу доньку. Мої материнські почуття не давали мені спокою. Чоловік докучав своїми роздумами, хто ж тепер нам допомагатиме з усім справлятися?
Олеся тепер була найстаршою, але з малечку росла лінькуватою. Допомоги від неї не діждешся. П’ятирічна Надя була ще маленькою, та й виявляла здібності до науки. Вона вже вивчила усі букви і кожного дня читала нові книги. У сім’ї чоловіка всі з дитинства працювали і допомагали батькам. От він і гнівався, що я шкодую дівчат і стараюся все робити самостійно.
Я готуюся вп’яте стати матір’ю. Саме завдяки Наталочці відчула, що означає любити когось більше від життя. І навіть тепер, коли її рідна матір забрала у нас дівчинку, мене не полишає думка: як можна було покинути і відмовитися від свої кровинки? А раптом їй знову набридне бавитися у доньки-матері? Дівчинка не зможе знову перенести нову зраду своєї мами.
Я думаю наші хвилювання марні і ми зможемо все встигати з появою ще однієї малечі. Я в декрет не виходитиму, попрошу декілька відгулів. Дівчатам поясню ситуацію і попрошу допомоги по господарству. Але, що робити з Наталею і як її повернути додому? Адже дівчинка тепер здається такою щасливою і нарешті вона може пізнати власну матір.
