На таких, як ти, одружуються лише у казках

Автор Левчук ТимофійЧас читання 5 хв.Перегляди 3

«На таких, як ти, не одружуються»

Ну, ти ж розумієш, Олесю, що на таких, як ти, не одружуються, спокійно сказав їй Артем. Є жінки для кохання та приємного проведення часу. А є ті, що зберігають себе до весілля. На жаль, ти до їх числа не належиш.

Чим я тобі погана, Артеме? Готую, виглядаю чудово, дім у чистоті тримаю, як жінка тебе цілком влаштовую, Олеся здивовано дивилася на коханого чоловіка.

Ось цим і погана! Ти «порочна», розумієш? На таких не одружуються. З такими тільки зустрічаються без серйозних намірів. А одружуватися треба на чесній та непорочній дівчині, для якої ти перший! Щоб ноги мила та воду ту пила, як у нашій приказці. Артем, задоволений, що останнє слово залишилося за ним, відвернувся до стіни й захрапів.

Ще тиждень тому Олеся сиділа з подругами в кавярні й обговорювала, які чудові у неї перспективи. Так, 30 років вже не юна дівчина, але карєру збудувала, квартира й машина є, виглядає вона чудово. Час сміливо виходити заміж і дітей народжувати! Тим більше, і кандидат із гарним генофондом у неї вже був. Артем ніколи не був одружений, жив окремо, але квартиру купив поруч із матірю. 40 років, красень, доглянутий, майже без шкідливих звичок, ще й на солідній посаді. Мрія, а не чоловік.

З Олесею Артем познайомився у неї на прийомі прийшов до стоматологічного кабінету на огляд, а зустрів кохану жінку. Таке буває. Олеся багато працювала, приймала і в міській поліклініці, і в приватній, тому на влаштування особистого життя часу не було. Артем того ж вечора зустрів її після роботи з букетом і подали не банальні троянди, а розкішні півонії. У лютому! Потім запросив у ресторан. Так у них і закрутилося.

З одного боку, Олеся хвилювалася: йшов другий рік, а пропозиції руки та серця від Артема поки не було. Ось і подруги вже натякали, що пора б їй змінити статус і надіти обручку. Та Артем не поспішав робити пропозицію. Наслухавшись порад від «дівчат», Олеся вирішила сама його підштовхнути. Завела перед сном серйозну розмову і отримала зовсім неочікувану відповідь: не одружуються на таких, як вона!

Та що він собі взагалі уявляє?! Потрібно було терміново обговорити ситуацію з розумнішими людьми, тому наступного дня після роботи Олеся знову зустрілася з подругами в кавярні:

Уявіть, дівчата, він мені сказав, що я «порочна»! На таких, виявляється, не одружуються!

Та як так, Олю? прогула Катруся. Ти ж і красуня, і розумниця, і в житті впорядкована краще за багатьох чоловіків.

Він сказав, що одружується тільки на непорочній. А я так Третій ґатунок не брак. І що тепер робити, взагалі не уявляю! В іншому-то він мене влаштовує. Недурний, з грошима, у ліжку все гаразд.

Олю, кидай його, поки не пізно, засміялася Ліля. А то він тобі так мізки запорошить, що потім сто років самооцінку відновлюватимеш.

А краще приведи його до нас! Тим більше, є привід у нас з Іваном ювілей у ці вихідні, 10 років у шлюбі! Приїжджайте з твоїм Артемом, будемо йому сімейне життя рекламувати, підхопила Катруся.

Так і вирішили. Артем, який рідко кудись виходив із Олесею, несподівано погодився поїхати на свято за місто на дачу. За кермо теж сів він. Олеся вже передчувала, як зможе трохи розслабитися з подругами, адже назад вестиме машину не вона.

На дачі у Катрусі з Іваном панувала затишна атмосфера. Бігали діти двоє Катрусиних і безліч її племінників, смажився шашлик, метушився песик Барсік шпіц. Олеся, дивлячись на нього, думала, що в цього енергійного створіння десь захована батарейка.

Застілля почалося після полудня й тривало до вечора. Старше покоління Іванові та Катрусині батьки, діди й бабусі вже пішли в будинок, діти затихли. За столом залишилися найстійкіші Катруся, її чоловік, подруги й Артем. Вони пили чай з ягідним пирогом і розмовляли. Зайшла мова і про заміжжя. І тут Артем знову висунув свою теорію.

Ось скажіть мені, Катрусю, ввічливо промовив він, ви кажете, Олесі пора заміж. Але чому вона не вийшла раніше? Чому у вас десятиріччя шлюбу, а вона сама?

Та звідки я знаю, здивувалася Катруся. Ми з Іваном були молоді й дурні, одружилися на третьому курсі. А вона вчилася, часу не було.

А скажіть мені ще ось що: ви виходили заміж чистою й невинною дівчиною?

Ну й питання у вас, хмикнула Катруся. А кажуть, це ми, медики, цинічні. Ні, не чистою й не невинною, ми з першого курсу разом, якщо це вас цікавить.

Але познайомилися ви з ним дівчиною?

Слухайте, а чого ви стали страховиком, а не лікарем, раз так цікавитеся невинністю? спалахнув Іван. Дів

Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!