Мій син одружився два роки тому. Невістка його однолітка, обом по двадцять три. Неначе й не маленькі, але відповідальності ніякої. Це стосується фінансів, живуть вони одним днем. Рік тому вже й батьками стали, та все одно не серйозні. Річ у тому, що вони не вміють розпоряджатися грішми, абсолютно.
Син працює на хорошій роботі, має пристойний заробіток. Але гроші вони витрачають буквально за кілька днів. А тоді вже починають в мене брати в борг, або у свахи. Ми з нею вже кілька раз сварили їх, щоб трохи думали над розтратами. Звичайно ми позичаємо, але ж скільки так буде тривати, ми не вічні. Тим більше, що через кілька років ми вийдемо на пенсію, тож не завадило б для себе щось відкласти.
Коли у сина зарплатня то він нам повертає, але, крім того, вони мені ще накуповують всіляких делікатесів. Кажуть, що я для себе пожалію, а хто його знає чи ще колись спробую. Кума моя каже, що заздрить мені, її діти навіть на день народження нічого не купують. А мої що місяця мені тягнуть торби. Та хіба ж мені ті наїдки в радість, адже через тиждень знову діти будуть без копійки.
Невістка зараз сидить в декреті, але все одно не відмовилася від походів до салонів краси. Я розумію, що вона ще молода й хоче бути красивою, але ж можна не всі процедури салону вибирати. Одяг також вона полюбляє купувати що сезону, каже, я що в одному й тому ж ходитиму. Для онука також одяг купують лише дорогих фірм, бо ж не будуть дитину вигулювати у дешевому, щоб перед подругами не було соромно. Син же на одяг не витрачає, гірше, він все в гаджети пхне. Телефон, телевізор, комп’ютер, робот пилотяг і ще багато чого, в чому я не дуже розбираюсь.
Я вже й просила й сварила, а толку ніякого. Минулого тижня вони отримали зарплатню й в онука якраз день народження. Такого святкування я навіть по телевізору не бачила. Святкували у дорогому ресторані, скликали багато гостей. Понаймали аніматорів, різні кульки, конкурси, фотографи. Як на мене, то для малої дитини то було не свято, а суцільний стрес. Сваха також не в захваті від того.
На третій день після свята син прийшов зі звичним питанням, чи не маю я кілька тисяч позичити. Звичайно я їх маю, і дам, крім цих двох не до кінця дорослих дітей є ще онук, який не винен, що має таких безвідповідальних батьків. У мене на цей випадок відкладено кілька купюр. Коли вони повертають я їх не витрачаю, ставлю собі у звичне місце, бо ж знаю, що до кінця місяця прийдуть знову.
Я не розумію, що саме у вихованні пропустила. Ми колись жили не надто багато, але не бідували. Вміли з чоловіком цінувати зароблену копійку. Перш ніж потратити завжди обдумували, що потрібно в першу чергу, а без чого можна й обійтися. Думала, що син з нас приклад братиме, але ні. Він абсолютно не думає про завтрашній день.
Коли в черговий раз я заводжу розмову, про економію, про раціональний розподіл бюджету, син сердиться. Він говорить, що зараз інший час. Мовляв, всі живуть одним днем, бо ж не знаємо, чи завтрашній настане. І взагалі він не хоче ні на чому економити.
З таким відношенням вони ніколи не матимуть нічого. Добре, що хоч за оренду не платять, бо квартиру їм сваха віддала, сама до своєї мами підселилася. А зате мають високу комуналку, бо ж про економію чути не хочуть.
Боюся уявити їхнє майбутнє. Як пояснити вже дорослим дітям, що з таким відношенням до грошей жити буде скрутно.
