Шість років ми з чоловіком жили в орендованій квартирі, платили захмарну суму чужому дядькові та ще й оплачували комунальні. У нас не було вільної хвилини та права на відпочинок чи хворобу, бо ми старалися щомісяця відкладати якусь копійку на власне помешкання, але підрахувавши свої заощадження зрозуміли, що навіть до пенсії нічого не купимо.
Я категорично проти кредитів та іпотеки й позичати у когось ніколи не буду. Довго вмовляла Романа розглянути інший варіант. Впирався чоловік, впирався, а потім якогось дня сам заявив: «Купімо будинок в селі». Коли я поділилася нашими планами зі своєю подругою, Христино, вона розсміялася просто мені в обличчя.
-Невже ти зможеш жити, як одна з тих селючок? Може ще й курей та корову заведеш?
-Знаєш, Христино, не у всіх дітей заможні батьки, які можуть купувати квартири хоч щорічно. Вам з Тимуром пощастило, живете у власному помешканні й горя не знаєте. Он ти кожного сезону собі нову куртку купляєш й сукенку, а я вже 5 років не можу виділити грошей на оновлення гардероба. Набридло жити в суцільній економії. Може ти мене й не розумієш, але я хочу мати власний куточок!
Подруга побачила, що мене краще не злити й дуже швидко перевзулася та підтримала нашу ідею. Дім ми вибирали такий, щоб мав великі та світлі вікна, садок й подвір’я. З третього разу ми потрапили на те, чого й хотіли. Коли господар погодився скинути кілька тисяч, бо продавав будинок терміново, ми зрозуміли, що це знак самої долі й оформили всі необхідні документи купівлі-продажу.
Ремонт затіяли знатний. На всі гроші, що закінчилися після покупки дому. Провели воду, викопали каналізацію, зробили опалення. Змінили вікна на металопластикові, залляли підлогу й переклеїли шпалери. Рома взявся за мою давню мрію й разом зі своїм молодшим братом побудував красиву альтанку. Коли все було готове, влаштували новосілля.
Усі наші гості хвалили ремонт та не втомлювалися повторювати, які ми молодці, що наважилися купити дім у селі. Тут навіть краще, ніж у місті. Природа, чисте повітря, велика територія. Христина також виспівувала як сильно їй сподобалася альтанка. Ми смажили шашлики, пили вино й співали пісень до самісінького ранку. Розмістили гостей, які були не в змозі їхати додому у вільних кімнатах й без сил провалилися в сон.
Через кілька днів Христина з Тимуром знову несподівано завітали в гості. Цього разу зі своїм. Не могли ж ми їм відмовити. Тож історія повторилася. На вихідних ми з Романом планували відпочити. Подивитися фільм, пограти у настільній ігри та просто побути вдвох. Наші плани перебили ті ж самі друзі. Вони приїхали зі своїми друзями. Був серед них іменинник, який дуже хотів справити день народження на свіжому повітрі, а Христина одразу видала ідею, що можна поїхати до нас.
-А у нас що тут ресторан який? – обурився мій Роман. – Невже у вашому місті не знайшлося жодного місця в якому можна було відсвяткувати день народження?
Гості зрозуміли, що їй більше не раді й поспішили на вихід. Христина навіть образилася, що ми її поставили в незручне становище, адже вона все затіяла. Тобто, наша думка її зовсім не цікавила. А що ще можна було очікувати від мажорки?
Після того випадку я з Христиною більше не спілкуюся. Нехай сама заробить та купить собі хатину в селі, доведе її до ладу й приймає у себе кого хоче й скільки хоче. Ну а ми з чоловіком будинок купували не для того, щоб тут розважалися багатії. Це наш сімейний куточок й дуже сподіваюся, що скоро нас побільшає. Уже пригледіла місце, де можна буде вчепити гойдалку й зробити будиночок на дереві.
