Деякі люди не цінують того, чого роблять для них батьки. Мама і тато з нами з самого початку. Вони навчають нас всього: проситися на горщик, ходити, тримати ложку. Цей перелік можна продовжувати довго. Можна підсумувати, що батьки – це люди, які допомагають нам долати труднощі.
Але найрідніші люди не можуть йти з нами пліч-о-пліч протягом всього життя. Коли до них приходить старість, вони потребують турботи. Ми ніби міняємося місцями: ми стаємо батьками, а вони – нашими дітьми, які потребують уваги. Та іноді діти не хочуть турбуватися про своїх батьків. Причин на це може бути багато: недостатньо часу чи можливостей.
Так само не зміг доглянути свою матір Андрій. Коли його батько пішов на той світ, матір залишилася зовсім одна. Вона потребувала турботи і сподівалася отримати її від сина. Проте Андрій вирішив, що цю турботу матері дадуть в будинку для стареньких.
Чоловік рідко провідував матір, приблизно раз на місяць. Та й ці рідкісні зустрічі проходили швидко та «сухо»: Андрій привозив продукти та потрібні ліки. Матір та син перекидалися кількома словами та й по всьому.
Та одного разу сину подзвонили з хоспісу та повідомили, що мамі різко погіршало. Син приїхав до матері. Він запитав, що мамі потрібно, чим він може допомогти. Та сказала:
– Постав у цій споруді кондиціонери та заміни, будь ласка, холодильники, щоб їжа не псувалася. Дуже часто я йшла спати голодною.
Андрій дуже здивувався та запитав у мами, чому вона чекала цього моменту. Чому не сказала про це раніше, коли зі здоров’ям було все гаразд. Жінка відповіла:
– Дорогенький, я звикла до задухи та голоду. Найбільше мене лякає те, що до цього не звикнеш ти, коли ти сюди потрапиш. Коли твої діти тебе сюди віддадуть.
Лише після цих слів Андрій зрозумів, як глибоко він помилявся.
