“Недоля, що не моя”
Дівчата, заходьте в суботу до мене, повеселимось від душі, посидимо за чаркою чаю, весело запросила Оксана своїх колег Марійку й Соломію. Ті радісно кивнули й засміялись.
Гаразд, я захоплю пляшку доброго вина, пообіцяла Марійка, вона зналася на гарних винах.
А я щось смачненьке приготую, додала Соломія. Подруги знали, що в неї золоті руки.
Оксанко, а чому не в кафе? поцікавилась Марійка.
Та годі вже з цими кафе! Вдома веселіше і потанцювати можна, і не озиратися на оточення.
Ти права, підтримала Соломія. Вдома справді вільніше. От і вирішили!
Жінкам було під пятдесят, працювали разом і давно здружились. Їх також обєднувало одне усі були самотні. Оксана розлучилась десять років тому, Марійка ніколи не виходила заміж, але виростила доньку, яка вже мала свою родину. Соломія була одружена, але чоловік покинув її з трирічним сином.
Ну й хай собі котиться, як буряк з гори, відреагувала Оксана, коли її коханий несподівано втік до Польщі з іншою.
Марійка гарна й жвава, часто міняла чоловіків, але так і не знайшла серйозних стосунків. Соломія була непомітною, але зі своєю іскринкою.
У пятницю, після роботи, Оксана нагадала:
Завтра в гості, не забудьте!
Марійка весело відповіла, а Соломія мовчала.
Оксана прибралась, накрила стіл і купила улюблені медові пряники.
Подруги прийшли разом. За вином і розмовами вони сміялись, але Соломія майже не пила.
Чого не випиваєш? спитала Марійка.
Вибачте, дівчата Сьогодні у мене побачення з Тарасом, зніяковіло призналась вона.
З Тарасом?! очі подруг округлились.
Ну так А що?
Ти ж не розповідала! промовила Оксана.
Сам не знав, що запросить, пояснила Соломія. Вчора подзвонив Оксанко, вибач, але я дала йому твою адресу. Він заїде за мною.
Ну й добре, хоч познайомимось, сміялась Оксана.
Вона їла пряники й дивилась, як Соломія крутила локони. Марійка теж мовчала.
Оксанко, у тебе є лак? Я забула.
Так, у ванній.
Обоє були впевнені, що ці стосунки швидко розійдуться. Соломія завжди закохувалась, а потім розчаровувалась.
Як мені зачіска? хвилювалась вона.
Нормально, відповіли одностайно. Невже той Тарас такий вже красень?
Соломія посміхнулась і пішла підправити макіяж.
Як вона взагалі знайшла когось? пожартувала Марійка. Скромниця, сорок шість років Мабуть, й Тарас такий сам.
Раптом подзвонили у двері.
Ну, зараз побачимо, хихикнула Оксана.
На порозі стояв чоловік із трьома букетами.
Привіт, привітно промовив він.
Чоловік років пятдесяти, високий, із сідиною на скронях, усміхнувся Соломії:
Ти готова? а потім звернувся до інших: А це вам.
Оксана й Марійка оніміли.
Тарас, представився він.
Марійка штовхнула Оксану й запросила його до столу.
Заходьте! Може, приєднаєтесь?
Дякую, але іншим разом, ввічливо відмовився він.
Оксана подумала: *”От навязлива, як оса!”*, але вслух запропонувала:
Може, сік?
Він випив півсклянки, потім обійняв Соломію:
Радий познайомитись із вами. Ну що, йдемо?
Вони пішли, а подруги лишились у німому шоці.
Ну не може ж такий чоловік закохатись у нашу Соломію! перша заговорила Марійка. Використає і кине.
Але він особливий, задумливо сказала Оксана. Моя мрія. Як вона його знайшла? Що він у ній побачив?
Та нічого! Незабаром усе закінчиться.
Шкода її
Ось ще! Вона зараз веселиться, а ми тут Ну-мо, випємо за нас!
З того дня Соломія приходила на роботу зі сяючими очима.
Він знову підвіз? спитала колись Марійка.
Так, йому по дорозі, радісно відповіла вона й розповіла про їхні побачення.
Минав місяць, другий, третій але Тарас не покидав її.
Одного разу Оксана побачила його. Він підійшов і заговорив:
Добрий вечір. Вибачте, але я хотів із вами порадитися
Серце Оксани забилось.
Якщо не спішите, зайдімо до ювелірного, запропонував він.
Біля вітрини з кільцями він спитав:
Як вам ось це, з смарагдом?
Дуже гарне, прошепотіла вона, думаючи: *”Невже для мене?”*
Тоді беремо!
Вона не розповіла подругам про зустріч, уявивши, як він подарує кільце їй.
Впадуть у дитинство, коли побачать його на мені!
Але через кілька днів Соломія запросила їх у кафе Тарас мав сюрприз.
Всі троє сиділи й чекали.
Він увійшов у костюмі, з квітами. Підійшов до Соломії:
Виходи за мене.
Вона кинуОксана, прикусив губу, спостерігала, як Тарас надягає кільце на палець Соломії, і зрозуміла: щастя іноді приходить до тих, хто його найменше чекає.
