Віра поспішала на автобус. Сьогодні вона їде до тата в село. Не була в нього десять років, від тих пір, як не стало мами. Їй соромно, що стільки років не згадувала про рідну людину, який один порався по господарству, і все виглядав доню. Віра інколи телефонувала тату, говорила, що приїде, потім знаходилися справи.
Нещодавно дівчина розвелася з чоловіком. Банальна історія. Прийшла з роботи раніше, голова боліла. Заходить, а у квартирі її чоловік з якоюсь жінкою розважаються. На всі його виправдання тільки усміхалася, чим ще більше дратувала його. Зібрала свої речі й переїхала до подруги тимчасово.
На зупинці тато вже чекав. Який він маленький, зморшки боронили все обличчя. У Віри сльози потекли з очей. Стільки років не приїздить. Але наразі вона робитиме все, щоб тато відпочив, не почувався одиноким. В будинку все як і десять років тому. Навіть мамині речі лежать в шафі. Віра обвела поглядом кімнату. Сьогодні відпочиваємо, а завтра візьмусь за прибирання.
Коли сіли обідати, тато розповів, що півроку тому повернувся в село її однокласник Ігор. Наразі налагоджує фермерське діло. Віра пам’ятає як зустрічалися з Ігорем під березою, що і донині стоїть край села. Як посварилися, тому що не вибрали один інститут. Від тих пір дівчина його не бачила. Наразі доля обох привела в рідне село. Можливо в них все складеться?
