Сьогодні я не поспішала. Тому діждалася автобус. В середині повно людей, сидячі місця зайняті. На наступній зупинці зайшла старенька бабуся. Видно, що їй тяжко пересуватися. Але вона при допомозі палички потихеньку двигалася в автобусі. Жоден із сидячих не піднявся, і не запропонував їй присісти. Я підійшла ближче до бабусі, взяла її під руку, говорячи, що допоможу. Поруч сиділа молода огрядна жінка. Я попросила її уступити місце старенькій. Жінка спочатку, не розуміючи, дивилася на мене, потім їй дійшло що від неї хочуть. Вона демонстративно відвернулася до вікна.
На наступній зупинці виходив чоловік, який сидів неподалік. Я швиденько зайняла місце, чекаючи поки бабуся дійде, щоб посадити її. Запитала, де їй виходити. Вона сказала, і такими благальними очима дивиться на мене. Просить, щоб я допомогла їй вийти з автобуса. Мені виходити потрібно раніше, але я погодилася допомогти старенькій. Коли ми виходили на її зупинці, старенька тяжко дихала, але вийшли. Я погодилася довести її до будинку.
Ми йшли дорогою, розмовляючи. Тамара Петрівна все життя прожила в цьому будинку, сорок років працювала на одному підприємстві. Звідти та на пенсію вийшла. Дочка вийшла заміж і виїхала з нашого міста. Недавно зять повідомив, що померла її донечка. Хвороба забрала її дитину. Залишився внук, але він мало бував у Тамари Петрівни, тому надіятися, що догляне стареньку, не може. Як вона надалі буде жити, бабуся не відає. Можливо прийдеться йти в будинок для літніх людей.
Ми дійшли до будинку, я не залишила Тамару Петрівну, і повела до квартири. Коли зайшли в середину, я побачила, наскільки бідно живе старенька. Меблі старі, на вікнах штори з минулого століття. Бабуся запросила до чаю. Я запитала, чи є поряд магазин. Сказала, що є поряд. Поки Тамара Петрівна ставила чайник, я швиденько сходила в магазин. Купила тортик, ковбасу, сир, і ще всякої смакоти.
Ми сиділи біля вікна і пили чай з тортиком. Бабуся жмурилася від задоволення. Давно вона не куштувала торт, смачно. Проводжала мене як давню знайому. Домовилися, що я інколи приходитиму до неї, провідати. Коли вийшла від Тамари Петрівни, настрій не дуже. В нашій країні все так чудово, йдемо вперед, постійний прогрес. А чому про літніх людей ніхто не піклується? Які змушені виживати в складних умовах і на мінімальну пенсію, якої вистачає на тиждень, не більше.
