15 років тому я закінчив школу. Як швидко плине час! Вже й мої діти до школи ходять. Нещодавно у нас була зустріч випускників. Я дуже хвилювався напередодні, адже хотілося постати перед однокласниками в найкращому світлі. Я довго готував відповідь на питання про те чого я досяг за ці всі роки. Мені хотілося не бути гіршим віл моїх однокласників.
І ось нарешті настала довгоочікувана зустріч. Мені здавалося, що я не впізнаю своїх однокласників, але це було не так. Я наче поринув у шкільні роки та опинився знову за шкільною партою. Багато хто змінився, постарів, став вищим або товстішим, але риси обличчя залишися знайомим.
Проте один чоловік був зовсім нам не знайомим.
Він посміхнувся через силу коли зайшов у приміщення. Ми почали згадувати на кого з наших вчителів він може бути схожим. Хоча вчителів на зустріч ми не запрошували.
Хоча цей чоловік радше був схожий на сторожа чи завгоспа, ніж на вчителя.
Лише згодом з’ясувалося, що це Станіслав Пономаренко – перший красень нашої школи. Колись усі дівчата нашої школи мліли за ним. Він розбив чимало сердець та бувало навіть таке, що дівчата за нього видирати одна одній волосся та обливали одна одну фарбою. А Станіслав лише сміявся.
А тепер перед нами стояв побитий життям чоловік. Складалося враження, що він уже декілька років не виходить із запою та нормально не спить. У нього були мішки під очима, волосся на голові майже не було, борода та вуса були з ковтунами, а запах віл нього стояв такий, що поруч із ним знаходитися було просто неможливо.
Станіслав мав набагато старший вигляд, ніж йому було насправді. Однокласник зізнався, що він не хотів йти на зустріч випускників, але його мама переконала чоловіка сходити, щоб хоча б на мить відчути себе щасливим.
В житті Станіслава сталася неприємна ситуація: його дружина багато років зраджувала йому з його ж босом, коли все стало відомо, його звільнили з роботи, а дружина розлучилася з ним та відібрала квартиру. Чоловік був змушений повернутися дити до своєї мами та пішов у запій.
Ми вирішили допомогти Станіславу повернутися до нормального життя, однокласники знайшли йому роботу, а жінки допомогли повернути до норми його зовнішній вигляд. Ми ж не чужі люди один одному.
