Мені зараз більш як 60 років і я давно стала бабусею, але точно не тією, про яку мріяла моя донька, бо між нами знову була серйозна сварка, бо я чесно її призналась, що втомилась няньчити внуків.
Моє життя ніколи не було легким. Одружилась я рано і відразу пішло сімейне життя з доглядом дітей й господарством. Все життя я віддала сім’ї й зараз присвячую себе хворому чоловікові, якому потрібен постійний догляд. Це забирає у мене дуже багато сил і їх зовсім не залишається на двох внучат.
Донька постійно просить мене посидіти з внуками, мов її важко за ними постійно доглядати. Я її не можу зрозуміти, бо коли у мене були свої діти, то я не мала у кого попросити допомоги, батьки були далеко, а чоловік постійно на роботі. Її допомагаю і я, і її чоловік, але вона все одно скаржиться на втому.
Моїй доньці лише 37 років і вона ніде не працює. Коли у мене було більше сил, то я завжди допомагала її з внуками, сиділа з ними, доки вона бігала по своїх справах чи гуляла з подругами. Зараз у мене зовсім не вистачає сил з ними сидіти, а донька тільки частіше їх залишає зі мною. От, наприклад, останній місяць, діти були зі мною три тижні з чотирьох, бо два тижні зять з донькою були на відпочинку (з дітьми не хотіли), а інший тиждень це ті дні, коли донька мала справи або гуляла з подругами.
І тут донька знову ошарашила мене новиною про те, що вони з чоловіком знову їдуть на відпочинок на тиждень й внуки будуть зі мною. Цього разу я не витримала й відмовилась.
Я сказала, що вони можуть попросити посидіти з внуками батьків зятя. Вони також живуть недалеко, але мало допомагають їм.
У мене постійні проблеми з тиском, мені потрібно доглядати чоловіка й стежити за його станом, а вони ще на мене хочуть спихнути двох дітей на цілий тиждень. Коли донька почула мою відмову, то обізвала егоїсткою, що думає тільки про себе.
Після її слів я довго плакала, бо постійно допомагала їм, з дитинства всю себе віддавала. Я сама недоїдала й ходила в порваному й поношеному, щоб вона мала все найкраще. Я лише хотіла розуміння від доньки, але й цього не отримала.
Можливо, я була надто доброю до неї, коли завжди погоджувалась на всі її прохання, а тут різко відмовилась. Мені соромно, що я не можу її більше допомагати, але мені також потрібно хоч інколи відпочивати й подумати про своє здоров’я.
Коли я пробувала помиритися з нею, то вона не захотіла мене слухати й сказала, що буде говорити зі мною лише, коли я передумаю.
Я надіюсь, що донька мене незабаром зрозуміє й не буде користуватися тим, що я надто її люблю і готова заради неї на все.
Я не вважаю себе поганою бабусею, а ви що про це думаєте?
