Всі дивилися телесеріал «Вороніни», де більшість жартів побудована на труднощах взаєморозуміння між родичами. А все через те, що молодята та батьки чоловіка живуть через стінку. Більше я не сміюся з цієї комедії, а співчуваю головній героїні. Я опинилася точнісінько у такі ж ж ситуації. Тільки закадрового сміху не має.
Коли свекруха дізналася про те, що наші сусіди зібралися продавати квартиру, то це її дуже зацікавило. Спочатку я не розуміла, але коли дізналася, що вона з чоловіком планують купити її, то не знала як реагувати. Моє внутрішнє чуття підказувало мені, що нічого гарного з цього не вийде. Я не помилилася.
Труднощі почалися ще під час їхнього переїзду. Ми з чоловіком стали безплатною робочою силою. Я не проти того, щоб їм допомогти. Але це було не прохання, а наказ. З того часу свекруха почала керувати нашим життям, а чоловік тільки розводить руками. Його влаштовує, що мама живе буквально за стінкою.
Але переїзд був тільки початком. Коли свекруха обжилася на новому місці, то її жага влади почала її штовхати на окупацію нових територій. Під ударом опинився наш балкон. Все, що не помістилося у їхній квартирі, весь той мотлох, який давно потрібно було відправити у смітник вона вирішила розмістити на нашому балконі. Так я позбулася місця де любила зранку попити каву. Далі під удар потрапила наша шафа у спільному тамбурі. Виявилося, що ми більше не можемо там зберігати своє старе взуття. Свекор за наказом дружини переробив її у склад консервації.
Свекруха ніяк не могла зупинитися. Вона приходила до мене на кухню та хазяйнувала наче в себе. Ми більше не мали жодного особистого простору. Навіть вночі, коли ми з чоловіком вирішили зайнятися «подружніми обов’язками» то почули стук кулаком у стіну. З того боку була кімната свекрухи.
Я не знаю що робити далі. Сказала чоловікові, що нам варто шукати нову квартиру, а він відповів, що йому все подобається. Якщо так буде продовжуватися далі, то я залишу його з мамою та втечу.
