Від тих пір, як Надія познайомилася з Іваном, її життя змінилося. Колишній чоловік Надії помер від невиліковної хвороби. Донька давно заміжня. Живе в іншому місті. За домашніми клопотами до мами їздить не часто. Але хвилюється, говорить, якби мама зустріла гарного чоловіка, то їй спокійніше.
Знайомство з Іваном перевернуло її життя. Надії здавалося, що до того часу, вона не знала, що таке кохання. З цим чоловіком почувається маленькою дівчинкою, щасливою. Подруги дивувалися Надії, невже вона не бачить скільки в нього вад. Жінка справді нічого не помічала. Для неї Іван втілення чоловіка, який знає що хоче від життя. Дивилася на нього довірливим поглядом, і вважала, що щастя поруч із ним.
Іван сам натурою егоїст. Любить, щоб життя вирувало тільки навколо нього і його бажань. Іншу сторону не сприймає. Коли познайомився з Надією, сподобалася. А більше сподобалося те, що вона заглядає йому в очі як довірлива собачка. Всі його забаганки виконує, про себе не згадує. У Івана настрій змінюється кожні п’ять хвилин, Надія прилаштовується до його настрою і вважає, що робить правильно.
Одного разу зателефонувала донька Надії, сказала, що їй потрібно лікуватися. На той період просить маму забрати до себе Настю. Адже немає кому довірити доньку, чоловік працює, а потім біжить в лікарню до дружини. А донечка весь час одна. Тому побуде деякий час у бабусі. Надії прийшлося погодитися, хоч цього не хотіла. Бачила, що Іван незадоволений.
Життя з онукою здалося нестерпним. Іван нервувався, сварився. Його дратувала маленька дівчинка. А Надія умовляла чоловіка потерпіти трохи. Як тільки донька вийде з лікарні, відразу забере онуку додому. Та того вистачало на декілька хвилин, а потім знову роздратування. Настя закривалася в кімнаті, тихенько плакала, шепотіла, щоб мама чи тато швидше забрали її додому.
Одного разу побачила Настя на столі телефон бабусі. Вона взяла його, натиснула виклик. Якраз набрала номер мами. Вона зі сльозами розповідала, як тяжко їй жити у бабусі, що вона її не любить. Бігає тільки за дядьком Іваном, а він свариться. Коли те почула мама, сказала, що сьогодні Настя буде вдома. Увечері тато дівчинки приїхав забирати її.
Як же раділа Надія, що нарешті залишилися удвох з Іваном. Ніхто більше не помішає їхньому щастю. Та все виявилося марним. Іван відносився до жінки як до прислуги. Всі її намагання догодити чоловіку, ні до чого хорошого не привели. Так і живуть. Надія вже зрозуміла, що втратила родину, адже донька більше не спілкується з нею. І з Іваном життя немає.
