Наш світ влаштований так, що не завжди все вдається так, як хочеться. Начебто все добре: є робота, домашній затишок і спокій, впевнення в завтрашньому дні. А потім, раз, і все піде шкереберть.
Розповім одну історію. В одному місті жила сім’я: мама і донечка. Добре в них все було до тих пір, поки одного дня, прийшовши на роботу Надію (так звали маму) покликали до керівника відділу. Нічого не підозрюючи, зайшла в кабінет, і їй пояснив Вадим Борисович, що в них скорочення, і Надія більше не буде в них працювати. Вийшла з кабінету на ватних ногах. В голові не вкладалась ця новина, що робити, як жити далі, де шукати роботу. По яких об’явах не дзвонила, або вакансія зайнята, або не підходить по професії. Продовжувалось так місяців три. Грошей майже не залишилось, платити нічим за квартиру. А тут іще вихователька в дитячому садку сказала, щоб принесли олівці, кольоровий папір, фломастери. Відчай не покидав Надію.
А потім зателефонувала знайома, сказала, що в одному кафе шукають посудомийку. Робота не дуже, і платять мало, але Надія зраділа і такій роботі. Цілий день мила посуду, руки по лікті в воді, та що поробиш, поки що так, але кращу роботу шукатиме і надалі, а наразі працюватиме тут. Проробивши тиждень, познайомилась з усіма працівниками, прийняли її добре, от тільки робота весь час у воді, дала про себе знати. Руки потріскались, ночами боліли.
Одержавши перший аванс вирішила спочатку купити Софійці в дитячий садок все, що сказала вихователька. Дівчинка зраділа, нарешті мама щось для неї купить. Давно вже вони не ходили по магазинах. Та коли Надія подивилась на ціни, мало не заплакала. Авансу вистачить лише на покупки для Софійки, а як далі жити? Олівці, кольоровий папір, фломастери, все що Софійка тримала і несла до каси довелось повернути назад. Мала не вередувала, тільки в очах стояли сльози. І хоч було Софійці шостий рік, але маму розуміла.
Прийшов за покупками й Вадим, бармен із того кафе, де працювала Надія, і спостерігав за Надією і її донечкою. Побачив, яке нещасне личко було у малої, і як сумно виглядала Надія, не міг не відреагувати. Взяв речі, які поклала Софійка назад, підійшов до касира, оплатив, і попросив, щоб передали тій маленькій дівчинці під якимсь приводом. Касир не розгубилась, і коли Надія із Софійкою проходили до виходу, касир покликала маленьку дівчинку, і сказала, що сьогодні роздають подарунки всім дівчаткам до шести років. Яким щастям світилось личко Софійки.
