Надії здавалося, що кожного дня вона переживає дежавю. Покинутися вранці раніше всіх, щоб приготувати смачний сніданок, зібрати внуків до школи, спакувати чоловікові обід, прибрати на кухні. Потім бігти на роботу. В обідню перерву забрати синових дітей зі школи, нагодувати й повертатися.
Ввечері теж нічого нового. Купити продукти, приготувати вечерю на велику родину, перевірити уроки, зайнятися пранням. І коли всі мешканці будинку спокійно відпочивали й бачили десятий сон, Надія бралася все прибирати й мити посуд.
Дім, робота, дім. Ніякого різноманіття, жодної допомоги й відпочинку. Ось так з року в рік Надія почувала себе прибиральницею, кухаркою й нянею.
Прокинувшись вранці звичайного буднього дня, замість того, щоб бігти на кухню догоджати рідним й виготовляти сніданки кожному за його смаками, Надя одягнулася й вийшла з дому. На роботу не пішла, вирішила вперше за останні 25 років просто прогулятися в парку. Надворі було прохолодно. Сонце світило, але не прогрівало землю. Листя повільно падало з дерев. Птахи спокійно кружляли над деревами. Надії стало так добре й вільно на душі, що хотілося продовжити цей момент якомога довше.
Жінка не пам’ятає скільки часу провела у тому парку. Першим почав надзвонювати чоловік. Потім син, хотів дізнатися, чому діти не в школі й голодні. Після сина телефонували з роботи. Потім ще хтось, але це все уже не мало ніякого значення. Вперше за все своє життя Надія вирішила, що буде жити для себе.
Минув час. Надворі знову тихо наступила осінь. Перші жовті листки стали опадати з дерев, повільно кружляючи у повітрі. Надія сиділа на лаві, милуючись довколишнім краєвидом. Непомітно до неї підсів Олексій Іванович з великим букетом хризантем. «Як завжди мої улюблені» – подумала про себе Надія.
-Надійко, сьогодні підемо в новий ресторан. Хочу порадувати смачненьким – захоплено розповідав чоловік.
Надя не пам’ятала, коли востаннє самостійно щось готувала й цілий вечір стояла біля плити. У них з Олексієм були свої сімейні ритуали. Вранці чоловік варив каву, а вона робила вафлі. В обід ходили в кафе. Ввечері обов’язково культурна програма: кіно, театр, виставки.
Надя до останнього не могла повірити, що це все її теперішнє життя. Жінці здавалося, що це прекрасний сон, і коли вона нарешті прокинеться її щастя зникне із вранішнім сонцем пообіді. Прекрасний чоловік, затишний будинок, час на себе, ніяких зобов’язань. Колись, будучи молодою дівчиною, Надя і мріяти не могла, що у свої 48 років буде безмірно щасливою. «Мої роки – моє багатство» – говорила жартома Надя, коли знайомі не вірили, що жінці уже виповнилося 48 років.
А чим би могло закінчитися її життя, якби одного осіннього ранку, вона так і не наважилася покинути одноманітність покоївки й почати все з чистого листа?
