Ми з дружиною живемо неподалік Буковелю та маємо власний триповерховий готель. У нас є двоє дітей молодшого шкільного віку та ми з дружиною вирішили, що краще будемо займатися готелем аніж поїдемо на заробітки як багато хто з нашого села. Нам хотілося бути поруч з дітьми та не покидати їх на бабусю та дідуся зарази заробітків.
А в нашому краї заробити можна тільки на туристах.
Так ось одного разу мій троюрідний брат, з яким я бачився ще в 6-річному віці зателефонував до мене та сказав, щоб я накривав на стіл, бо він їде до мене в гості. Повідомив, що буде у нас через 15 хвилин.
Я був дуже спантеличений такою новиною, але в родині годиться приймати гостей, тому ми з дружиною взялися готуватися до такого несподіваного візиту.
В нашому готелі є невеличку кафе для туристів, тому з їжею проблем не виникло. У нас завжди наварено і перше, і друге. Накрили стіл та стали очікувати непроханих гостей.
Приїхав чоловік, який виявився моїм троюрідним братом та якого я зовсім не впізнав. З ним приїхала його дружина з дітьми та її мама з батьком. З собою вони приволокли лижі, які купою навалили в холі готелю.
Ми роззнайомились, поговорили, поїли та тут брат запитує мене:
– Ми приїхали кататися на лижах, хочемо зупинитися у тебе на тиждень, ти ж не проти?
Я був неприємно здивований такою нахабністю, оскільки зовсім не люблю таких людей та прохань, тому й відповів:
– Я, звісно, радий зустрічі, але зараз у мене зайняті усі номери, тому не маю де вас поселити, проте я знаю власника сусіднього готелю та домовлюся для вас про хорошу знижку.
Далекий родич зовсім не був готовий до такого повороту тому настала напружена тиша. Згодом він промовив:
– То пересели своїх гостей в той готель, віддай їм гроші, які вони заплатили та посели нас.
– А чому я маю це робити? Перепрошую, але це вже вершина нахабності, – не витримав я.
– Ми туди не підемо?
– Чому?
– Бо нас там поселять не безплатно!
– А у мене ви сподівалися безплатно жити?! Тому й згадали про мене лише заради халяви?
Ніколи не бачив такої нахабності. Ні, ну я розумію, що ми родина, але ж і міру потрібно знати. Чому я через них маю втрачати свій прибуток? Ви б бачили як бігом вони втікали з мого готелю, як забирали з коридору свої лижі та якими словами назвав мене троюрідний брат. Додав ще, що я взагалі запишався, відчув себе багатієм та останній жмикрут, раз не бажаю ділитися з родичами:
– Взагалі про родину свою забув відтоді, як став бізнесменом!
– А ви ніби про мене увесь цей час пам’ятали? Самі ж згадали про мене лише тоді, коли на відпочинок зібралися та захотіли на халяву десь пожити!
Непрохані гості бігом вийшли з подвір’я готелю та зникли в невідомому напрямку.
А я лише зітхнув з полегшенням. А й дійсно, якщо я кожного далекого родича буду селити в готелі, то сам скоро розорюся. Я не для того організував цей бізнес, щоб надавати благодійну допомогу усім, хто лиш попросить.
