Все життя я мріяла про своє успішне майбутнє і найбільше боялась, що не знайду себе в житті. Тому відразу як вступила в університет, пішла шукати собі роботу. Зарплатня хоч і не була великою, та мені вдавалося відкладати певні суми.
А після закінчення університету випала можливість змінити роботу на більш високооплачувану. Там я пропрацювала ще пів року, а тоді вирішила, що витрачати гроші на оренду житла доволі безглуздо, тому взяла квартиру в кредит.
Працювати тепер довелося вдвічі більше, адже хотілося виплатити борг швидше. Якось я познайомилась із Петром і ми відразу припали один одному до душі. А через рік наших романтичних стосунків, ми одружилися. Потім у нас з’явилась дитина і життя заграло новими барвами.
Якби ж то в ньому ще не було свекрухи.
Здається, доросла людина, а поводить себе як підліток. Скільки б не заробляла, все спускає на непотрібні дрібниці. Все це замовляє в Інтернеті і багато чого просто не підходить. Виходить, що це гроші викинуті на вітер. А як тільки кошти закінчуються, то приходить до Петі просити.
Я не проти того, щоб допомагати матері, але як можна допомагати тому, хто безвідповідально ставиться до грошей? Після народження дитини ми вирішили, що у декрет піде чоловік, оскільки я заробляю більше. Декретних ми отримуємо зовсім мало, та і ті гроші Петро повністю віддає матері.
А нещодавно ненароком він проговорився, що і з сімейного бюджету кошти часто ділить з матір’ю. Чому ніхто не цінує мене і мої спроби виплатити кредит, забезпечити сім’ю, щось відкласти?
Сама жінка ніколи нічим добрим до мене не відкликнулась. Для неї я завжди гуляща, ледаща, погана мама і найгірша господиня.
А взагалі у моїй голові досі живе той випадок, коли Ніна Анатоліївна запропонувала нам найняти її нянею для майбутньої дитини. Тобто ми ще й мали платити їй гроші за ігри з власною внучкою. І гроші ці мали би бути немалими. Ми, звичайно ж, відмовилися. Тому свекруха покрила мене найгіршими словами і побажаннями.
І при цьому не перестала просити гроші у сина. Тож я вирішила перебрати управління сімейним бюджетом до себе.
Через два тижні після такого життя Ніна Анатоліївна прибігла і влаштувала нам сварку. Я таке слухати не була готова, тому просто виставила її за двері. З того часу вона «обробила» й Петра і він заявив мені, що буде виходити на роботу, а всю зарплатню віддавати матері.
А я не розумію, чому любов до матері настільки сильна, а любов до сім’ї відходить на другий план?! За що ми будемо жити?
На мою думку, це дуже безвідповідально зі сторони Петра. Тому терпіти таке я не хочу. На другий день відправила його з речами до матері, подала заяву на розлучення, а із всім іншим якось уже сама розберуся.
