Зараз я стою на роздоріжжі. З однієї сторони стоїть забезпечене майбутнє мого сина, а з іншої – нещасливе життя з імпульсивним та жадібним чоловіком.
Сергія я виховувала сама ще з його народження. Його татусь покинув мене ще коли почув про мою вагітність. Брати на себе відповідальність за малюка він не збирався, тому наполягав на перериванні моєї вагітності. Тільки-но я почула ці слова, вигнала його з дому та зі свого життя.
Коли Сергій виріс, життя склалося так, що я зустріла хорошого чоловіка – іноземця. Він жив у Німеччині, а на Україну прилітав по роботі.
Зустрічалися ми три роки. Часто літали один до одного в гості, спілкувалися онлайн. Клаус, так його звали, швидко знайшов спільну сову із моїм сином та навіть всиновив хлопця. Ми переїхали до Німеччини. Спільне життя виявилося не таким казковим, як хотілося б. Клаус був дуже вимогливим та поміркованим. Постійно все планував та розписував кожну хвилину нашого дня. Найбільшою бідою стала його жадібність. Ми економили практично на всьому, хоча з фінансами проблем не було.
Сергій рік провчився у місцевому ліцеї. Він поліглот, тому швидко вивчив мову та завів у цій країні багато друзів. На Україні його також прийняли у хороший виш. Зараз я повинна прийняти рішення від якого залежатиме майбутнє моєї дитини й власне моє.
