Я ніколи не хотіла мати дітей. Мене дратують істеричні крики та нестерпний плач. Навіть уявити не можу, як можна після декрету не опинитися у божевільній.
Свого чоловіка я одразу попередила, що дітей не люблю й народжувати не буду. Він поставився до цього з розумінням й ми таки одружилися. Звісно моя позиція взагалі не сподобалася свекрусі, яка тільки про те й говорила, щоб стати бабусею та няньчитися з онуками. Коли я попередила її, що цього не буде, то стала для неї ворогом номер один.
Свекруха розпочала свою кампанію з ліквідації непотрібної невістки. Все частіше Олег повертався додому в поганому настрої й кожен наш вечір закінчувався сваркою. Схоже мій чоловік дуже швидко перевзувся й заспівав іншу пісню про те, що мріє стати батьком.
Найкращим варіантом було б одразу розлучитися, але я злякалася втратити Олега, бо дійсно його кохала. Тут ще й моя мати та сестра під’єдналися. Вони теж наполягали на тому, що варто народити дитину й не руйнувати власної сім’ї. «Це така рідкість – зустріти свою людину та вийти заміж за коханого чоловіка. Невже ти готова від цього відмовитися через якісь свої заморочки?» – запитувала мене мати й знову переконувала, що діти – це радість.
Зрештою я піддалася на вплив оточуючих й народила дівчинку. Тільки після пологів зрозуміла яку дурість вчинила, коли пішла на повідкові інших. Я не було готова до дітей, я не хотіла бути мамою. Моя дитина мене нестерпно дратувала. Свекруха практично поселилася у нас, щоб доглядати за онучкою, а я знаходила будь-який привід аби піти з дому.
Звісно, така моя поведінка не залишилася непоміченою. Олег лютував, свекруха повчала, мати насідала, сестра звинувачувала…Моє життя полетіло псу під хвіст. З чоловіком ми розлучилися, зі свекрухою остаточно розсварилися, з мамою спілкуємося натягнуто, а сестра має власне життя і їй немає діла до проблем новоспеченої матусі.
Залишившись сам на сам з шестимісячною дитиною я жахнулася. Навіть уявити не можу, що буде далі, але знаю напевне, що мама з мене нікудишня й доньці буде краще з кимось іншим.
