Ось таке життя… Могло би бути й інакше. Сусідка дивується, як нам поталанило діти допомагають, внуки постійно до нас навідуються.
Он і сьогодні середній онук Володимир має прийти. Дідусь з ним і математику вчить, і на турніку, що на подвірї, підтягуватися допомагає.
Ганні Яківні й Павлу Івановичу трохи за сімдесят, але вони ще в молодому дусі. Й вони мають трьох чудових онуків.
З вечора, разом із двома онучками, молодшою Миланкою та старшою Світаною, Ганна Яківна спекла печиво. Буде чим до чаю посмакувати, та ще й Володимира пригостити.
Ганю, треба нам купити глобус, відволік Ганну Яківну від думок голос чоловіка, Володя з Миланкою не дуже по мапі розуміють. Треба великий глобус!
А ще й мяч треба придбати. У дворі ми з Володею бачили, як хлопці в баскетбол грали. Він теж хоче.
У двері подзвонили. Володя повернувся зі школи:
Доброго дня, бабусю! Доброго дня, дідусю! Я по дорозі ще й ваших улюблених булочок з маком купив.
Він роздягнувся, помив руки навчився всьому, як бабуся вчила.
Як справи у школі? Які оцінки отримав? спитав Павло Іванович.
Діду, дві трійки з математики. Допоможеш розібратися? по очах видно, що розгублений, заплутався якось, дідусю!
У чому справа? Ми ж минулого разу все вивчили. Ну гаразд, підемо зараз позаймаємось у всьому розберемось.
Павло, він тільки прийшов, хай спочатку поїсть, тоді будете займатися, сказала Ганна Яківна.
Тоді і мені борщу зі сметаною наклади, жартома підморгнув онукові Павло Іванович.
Після обіду Володя з дідом сіли за уроки. Ганна Яківна ніжно дивилась їм услід.
Скоро вже почнеться дачний сезон. Яка то благодать! Повітря за містом свіже, солодке. Молодші Миланка й Володя будуть з ними на дачі. А старша Світанка на вихідні з батьками приїздить. Вже доросла, скоро сімнадцять виповниться.
Світлана у медучилищі навчається, зараз проходить практику в лікарні. Їй це до душі. Далі мріє в інститут, стати лікаркою й допомагати людям. Хороша в неї душа сильна, добра. Усе в неї складеться.
Ганна Яківна підійшла до комоду й взяла у руки рамку з фотографією:
Ох, синочку мій, Юрію… Якби ти побачив, як ми тут живемо! Пробач нам, синку, може, ми з батьком щось не так зробили, не змогли допомогти, не встояв ти Ганна Яківна трохи задерла підборіддя, заморгала, ні, синку, не плачу. Вірю, що ти бачиш, як ми живемо, й радієш за нас. А життя… У ньому все: і радість, і біль. Мало ти встиг побачити, мій хлопчику. Але вже нічого не повернеш.
Ганю, ти чуєш? Юля з Максимом приїхали! І Миланка з ними!
Бабусю! молодша онучка уже повисла Ганні Яківні на шиї, обіймаючи її маленькими теплими рученятами.
Подивися на мене, бабусю, Миланка повернула обличчя Ганни Яківни до себе, бачиш, яка в мене гарна зачіска? Як у тебе! Бо я на тебе схожа. Я дуже тебе люблю, бабусю, і ще раз обійняла за шию. Ганна Яківна ледве стримала сльози.
Уже й бабусю встигла замучити, Юлія і Максим усміхнулися, дивлячись на них, зовсім забула, що хотіла бабусі подарувати?
Ой! Миланка злізла з бабусиних рук, витягла з мамчиної сумки листок. Дивися, це я в садочку намалювала. Тут ти, дідусь, мама й тато, Світа, Володя й я! Це для вас з дідусем намалювала, наша велика родина! Подобається, бабусю?
Дуже! І які всі схожі! Павле, іди скоріш подивися, який подарунок нам внучка зробила. Я обовязково поставлю у рамку й милуватимусь вся наша велика сімя!
Та вже час нам, Ганно Яківно. Володю, ти готовий? Портфель не забудь. Завтра приходьте до нас у гості, на обід. Діти концерт влаштували. Ну, ми пішли, дякуємо, до зустрічі!
Двері зачинились. Ганна Яківна й Павло Іванович сіли пити чай.
Як же добре, Павле, що наша родина така велика.
Так, Ганусю…
А памятаєш, як Юра Юлію в наш дім привів?.. Я так раділа думала, може, Юра виправиться. Рік все чудово було… А потім те товариство… Дівчата ці…
Не треба, Ганю, не сумуй, Павло Іванович обійняв дружину.
А потім Юля від нас пішла. А Юрія у якійсь суперечці ножем… і все. Немає нашого сина.
Що з тобою сьогодні, Ганно? Павло Іванович витер їй сльози.
Знаєш, Павле… Миланка подарувала малюнок і я подумала, яке це щастя, що ми Юлю зустріли тоді, вагітною, коли Юркові вже не було суджено А потім вона з Максимом зустрілася, й у нас, крім Світанки, ще й Володя й Миланка зявилися. Усі вони наші рідні, як би там не було.
І я скажу, що, якщо нам уже випало таке пройти, ми найщасливіші дідусь і бабуся на світі.
А наша велика родина це наш найдорожчий скарб.
Де любов та злагода там і біда не страшна.
