Мені 26 років і за ці свої роки я вже побудувала сім’ю. Мала чоловіка і дитину. Все було чудово, поки мій Артем не перетворився в якогось злого і неврівноваженого батька.
Неодноразово я чула від нього, що він не любить дітей. Перш за все, кар’єра, а тоді все решта. А діти то й взагалі необов’язково. Всі ці роки він шукав гідну роботу, заробляв гроші.
Я ж все життя мріяла про той день, коли стану матір’ю. Сама навіть росла у великій сім’ї і, як ніхто інший, знала, яке це задоволення, коли в будинку постійно лунає дитячий сміх.
Через три роки після весілля я завагітніла. Сама була неймовірно щаслива, а от сказати цю новину чоловікові не наважувалась. Нічого хорошого я не очікувала, та його реакція мене шокувала.
Невелика ремарка: якщо ви думаєте, що я завагітніла навмисне, то ні, я ніколи про це навіть не думала. Ми з Артемом завжди користувались контrацептивами і я сама не розумію, як це все так вийшло.
Власне у цьому і звинуватив мене чоловік. Сказав, що я все сама так підлаштувала, знаючи, що він ніколи не погодиться на дитину.
Батьки мене всіляко підтримували і обіцяли, що у всьому будуть допомагати. Я вірила їм на 100 відсотків, але не заспокоювалась, бо все ж таки надіялась і на підтримку коханого.
Всі 9 місяців Артем не підходив до мене і поводив себе дуже відсторонено. На УЗД мені повідомили, що у нас буде синочок. Я знову понадіялась, що чоловік зрадіє цьому, адже всі чоловіки мріють про сина.
Та цього не сталося.
Коли я народила, Артем забрав нас додому і покинув, а сам поїхав до друзів. Мені довгий час здавалося, що все налагодиться і кращі часи ще попереду. Та ні одного разу я не засинала без сліз.
Синові було 6 місяців, а рідний батько досі ні разу не взяв його на руки. І Артем не був поганою людиною. Він повністю нас забезпечував, допомагав мені по господарству. Та все, що стосувалося Андрійка – обходило стороною Артема.
Напевно, наш шлюб скоро розпадеться, адже в таких обставинах ми стали один одному чужими. Мені точно не вдасться змиритися, що мій чоловік не любить власну дитину.
