Михайло поспішав додому. Що там діється ? Адже залишив тата на весь день одного. Сьогодні попросили залишитися на годину після роботи, допомогти. За це обіцяли додатковий заробіток. Михайло погодився. Наразі хвилюється за тата. Закриває його в кімнаті, тому що може піти з дому і заблудитися. Адже старенький, йому вісімдесят п’ять років. Став забувати. Без нагляду не можна відпускати на вулицю.
Коли відкрив двері, де знаходився тато, то застиг на місці. Кімнату не впізнати. Все, що там було розтрощене, порване. Як вікно залишилося вцілілим. А тільки нещодавно зробили ремонт. Михайло весь аж перемінився в обличчі. За що йому така кара? Поки тато був при здоров’ї, жив у селі, тримав господарство. Вони з Андрієм, братом, часто провідували його, допомагали. Все що тримав наш батько, віддавав нам, особливо Андрію. Адже в нього сім’я, троє діток.
А в тата завжди свіжі продукти, птиця, кабанця тримав. Тому м’ясо в магазині не купували ні Михайло, ні Андрій. Так продовжувалося, поки тато не захворів. Порадившись, Андрій забрав тата до себе. В нього дружина, діти. Є кому доглядати старенького. Все майно тато передав Андрію. За просто так не згоден. Дружина проти була. Адже основна робота на ній. Про меншого сина не згадував.
Михайло на батька образився. Вони завжди допомагати їздили разом. Мабуть, тато більше любить старшого сина, коли меншому не виділив нічого. Коли Андрій перевіз до себе батька, Михайло з ними більше не спілкувався. Лише через три роки зателефонував Андрій. Він просив, щоб Михайло взяв додому тата. Не на зовсім, але вони відпочинуть. Діти пішли з дому, дружина свариться, Андрій наразі сам доглядає за стареньким. Йому тяжко з усім справлятися і заодно вислуховувати дружину, як їй все набридло. Тому просить, щоб менший брат допоміг. Він і йому також рідний, то нехай візьме участь у догляді за татом.
Михайло від почутого не міг вимовити й слова.
– Наразі потрібна моя допомога. А коли гроші забрав собі, і все майно також, тоді не думав про меншого брата? Тільки тепер зрозумів, що тато тобі заважає. Я візьму його до себе, але з тобою спілкуватися не буду. Нехай то залишається на твоїй совісті.
Так говорив Михайло. Від тих пір минуло два роки. Чоловік намагається боротися з недугою тата, але все марно. Лікарі розводять руками, старість. Ось і сьогодні стоїть у дверях кімнати, і не знає, що йому робити. Переведе в іншу кімнату. Добре, що квартира двокімнатна. Швидко прибереться і потім поверне тата назад. А назавтра попросить сусідку наглядати за батьком. Прийдеться заплатити, але так спокійніше. Невдовзі Михайло помітив, що тато слабне. Вже тяжко вставати йому з ліжка, зовсім пам’ять не повертається. Його не впізнає. Чоловік взяв відпустку, щоб самому бути поруч. Через декілька днів батько помер.
Андрію повідомляти не став. Відколи тато жив із Михайлом, старший брат ні разу не поцікавився, як справи у них. Тому то все на його совісті. Андрію з тим жити. Менший брат не відмовився від тата, доглядав до останнього подиху.
