Коли наречена підписувала шлюбний сертифікат, щось рухнуло під її сукнею
Зал весілля був наповнений радісним шепотом.
Крізь високу вітражу вікна лилося лагідне світло, позолочені стільці були зайняті вишукано одягненими родичами та друзями.
Гості тихо перешіптувалися, дехто піднімав телефони, намагаючись впіймати цю мить на камеру.
Повітря тремтіло від передчуття, наповнене щастям.
Наречена, Соломія, стояла поруч із нареченим, Ярославом, міцно тримаючи його за руку.
Вона виглядала досконало: біла сукня-річка обвивала її струнку фігуру, довга фата ніжно лягала на підлогу.
На її обличчі сяяла усмішка, але в куточках очей читався легкий тривожний блиск.
“Усе буде добре”, прошепотів Ярослав, стискаючи її пальці.
Соломія кивнула, але перш ніж встигла відповісти
щось рухнуло.
Не позаду. Не поряд. А саме під нею.
Легкий, ледь помітний рух ніби хтось, або щось, ховалося в складках тканини.
Соломія здригнулася, відступивши на півкроку. Ярослав миттєво відчув напругу в її руці й нахмурився:
“Що сталося?”
Але перш ніж вона встигла відповісти, рух повторився тепер сильніше.
Краї сукні здригнулися, ніби під нею хтось намагався вирватися.
Гості завмерли.
Одна з подруг нареченої, Оксана, схопилася за рота. Старенька тітка Марія перехрестилася, шепчучи молитву.
Повітря стало густим, ніби перед грозивою.
Ярослав поблід.
Соломія стояла нерухомо, мороз пробіг по спині.
І тоді
почувся шепіт.
Тих
