В цьому році Галина відзначає свій сорок четвертий день народження. Вона ніколи не запрошує до себе на свято. Готується завжди, і чекає. Чи привітають рідні. Жодного разу вони не забули про Галину. Приїжджають обідньої пори. Тому що до вечора потрібно повертатися додому. Так і цього разу. Приготувалася, чоловік привітав зранку, і пішов на роботу. Обіцяв, якщо діти приїдуть, він раніше звільниться і прийде додому.
Галина приготувала святковий обід, одягла сукню, подивилася на себе в дзеркало. Посміхнулася і подумала, що вона ще добре виглядає. Чому чоловік їй ніколи того не говорить. А так хочеться почути, яка вона гарна, як він кохає її. Сумні думки потрібно відганяти. В неї свято. Гарний настрій завжди з нею. Галина сіла на диван і задумалася. Наразі в неї тихе, спокійне життя. Але так було не завжди.
Коли Ігор, майбутній чоловік, запропонував познайомитися з його мамою, Галина погодилася. Одного суботнього дня вони стояли на порозі квартири, в якій проживав Ігор із мамою. Познайомилися. Пройшли на кухню. За столом сиділи дві маленькі дівчинки, чотирьох і шести років. Галина запитала, – хто вони?. Чоловік відповів, що це його дітки Маша і Даша. Їхня мама залишила їх Ігорю, а сама пішла шукати іншого чоловіка.
Так Галина відразу стала мамою. Взагалі щось доказувати їй не прийшлося. Дівчатка прийняли її. Тому важкість полягала в тому, що приготувати, прати, прибирати. І все на ній. Свекруха відразу заявила, що наразі хоче спокійно жити на старості років. Так що до дітей додалася і свекруха. Ігор мало допомагав Галині по господарству. Більше відмахувався. Мов чим ти переробилася, що тобі важко. Така відповідь.
Роки йшли, діти росли. Про ще одну дитину Ігор не хотів і слухати. Тому Галина змирилася, що така її доля, виховувати дітей чоловіка. Але не впадала в смуту. Адже її донечки зовсім дорослі. Настав час, коли старшенька Маша повідомила, що виходить заміж. Потрібно готуватися до весілля. Стільки роботи, а Ігор лише посміхається. Грошима, мов забезпечить, а що далі потрібно, то турбота її, Галини.
На весілля запросили й біологічну маму. Вона прийшла. Сіла поруч з нареченою. Всім своїм видом показуючи, наскільки вона важлива на тому весіллі. А Галина бігала між столами, запрошувала гостей, спостерігала, щоб все пройшло добре. Словом, сидіти їй не було коли. Адже перша донечка виходить заміж. Потрібно щоб все було як найкраще. Цього вона й добивалася, підганяючи офіціантів.
Коли всі гості вже проголосили свої тости. Сказано багато побажань на майбутнє спільне життя. Наречена попросила слово:
– Дякую всім гостям, за побажання, і за те що прийшли розділити з нами найважливіший для нас день. Особливу подяку хочу висловити своїй найкращій, найріднішій мамі із двох. Що в мене є. Я дякую мамі Галинці, що вона, чужа для нас людина, прийняла у своє серце двох маленьких дівчат. З нами поруч була завжди, і коли хворіли, не відходила від наших ліжечок, і в радісні для нас дні, раділа разом із нами. Вона найкраща людина з усіх, кого я знаю за своє недовге життя. Дякую, мамо. Будь завжди поруч із нами.
Маша вийшла із за стола, підійшла до Галини, подарувала їй великий букет троянд. Обняла, поцілувала. В залі тиша. Потім гості почали плескати в долоні. Біологічна мама встала зі свого місця і пішла геть. Для Галини то був найкращий день в її житті. Вона зрозуміла, що недаремно прожила життя поруч із чудовими дітьми.
Наразі чекає їх в гості. Вони приїдуть, навіть не сумнівається.
