Син приїхав у відпустку лише на 4 дні. Відколи Остап уклав договір з теперішньою фірмою, працює, як каторжний. З машини не вилазить, постійно в якийсь рейс посилають. Я вже його сварила й просила, щоб брав більше вихідних, а він ні в яку. Каже, що хоче заробити достатньо грошей на покупку свого будинку. Не хоче жити з мамою, бо він уже дорослий.
Так сталося, що Остапа мені довелося підіймати на ноги самій. Мій чоловік рано покинув цей світ. Дуже хорошою людиною був Вітя. Я вірю, що разом ми б прожили щасливе життя, але не судилося. Моя мати наполягала на моєму повторному заміжжі, але я залишалася непорушною. Більше ніяких чоловіків. Не хочу нікому давати марні дії, бо завжди кохатиму покійного чоловіка.
Власне через сварки з мамою я й вирішила переїхати до іншого міста. Минули роки, Остапчик пішов до школи, я багато працювала, щоб мати змогу купувати дитині все, що буде потрібно. Вітіна мати якось зателефонувала, попросила приїхати до неї в гості. Хотіла побачити свого онука, хоча до цього ми не спілкувалися, бо Марія Федорівна ніколи мене не хотіла.
Хвора вона була, лежача. Останні дні доживала. Поглянула на Остапа, сказала, що він точна копія свого батька. Потім перевела погляд на мене, попросила пробачення, дочкою назвала й повідомила, що свою квартиру залишає мені з Остапом. Через деякий час я квартиру продала й придбала помешкання в місті, де ми жили. Так ми з сином трохи вилізли зі злиднів й вже могли дозволяти собі більше.
Шкільний випускний, студентські роки, якось все так швидко збігла й тут Остап повідомив, що піде водієм на фуру. Я хвилювалася, вмовляла сина йти по професії, але тягнуло його лише до керма. Три останні роки ми так і живемо – син у рейсі, а я чекаю на нього вдома.
Ось приїхав так ще й не надовго. Приготувала Остапу улюблені страви, поговорили, а ввечері син пішов зустрітися з друзями. Десь о годині 12 ночі написав, що ночувати в друга, щоб я не хвилювалася. Додому повернувся наступного дня аж пообіді. Веселий, щасливий, аж світиться. Запитала, чи то бува, не дівчина стала причиною такого гарного настрою. Остап змигнув плечима: «Все, мамо, може бути».
Промайнула відпустка як одна мить й знову Остапа немає, а я чекаю. Десь через місяць прийшла до мене гостя. Симпатична дівчина, може трохи молодша від мого сина. До речі, вона якраз до нього й прийшла. Я пояснила, що Остап у рейсі й ще скоро не повернеться, а вона розридалася й повідомила, що вагітна від мого сина, а грошей на переривання вагітності у неї немає. Мене аж в піт кинуло, яке ще переривання вагітності.
Звісно я прихистила цю дівчину біля себе, але синові нічого не розповідала. Ми домовилися з Веронікою, що вони все з’ясують, коли Остап повернеться.
Була вона на сьомому місяці, коли син влаштував нам сюрприз. Приїхав без попередження, кинувся мене обіймати, квіти подарував й вигукнув, що буде одружуватися. Зайшла у квартиру за сином якась молодиця, а тут Вероніка з кухні виходить. Так ми всі й застигли на коридорі.
Наречена сина зміряла Вероніку своїм крижаним поглядом, побачила округлий живіт, дала ляпас Остапу й пішла собі. Син розгубився, не знав до кого підходити та що кому говорити.
Не хотіла я заважати, тому взяла сумочку й побігла до магазину за терміновими покупками. Повернулася ввечері, Вероніка плаче, Остап сидить на неї дивиться. Питаю, що це відбувається, а він відповідає, що не любить Ніку. Дитину визнає, дасть своє прізвище, буде допомагати, але одружиться тільки з Аліною. Сказав й пішов, залишивши нас удвох. Я вже ту бідолашну дитину заспокоїла, вклала спати. Не вистачало, щоб у Вероніки почалися передчасні перейми.
Сама сіла за стіл й думаю, що ж його робити? Втручатися чи не варто. З однієї сторони мені так шкода Вероніку, хороша ж дівчина й красива, розумна. Он онука мені народить. З іншого боку мій власний син. Остап за слова відповідає, якщо сказав, що допомагатиме, то я навіть не сумніваюся, але ж не можна відкупитися від такого. Дитині батько потрібен.
