**Щоденник**
Ну нарешті
Вихідячи заміж, Марічка й гадки не мала, що в її чоловіка Дмитра є шкідлива звичайка. Зустрічалися вони недовго, Дмитро швидко зробив пропозицію, та й то трохи під чаркою:
Марічко, давай одружимося, промовив він, і від нього пахнуло горілкою.
Дмитре, ти що, випив? І в такому стані мені пропонуєш? не надто обурилася Марічка, бо заміж хотілося, майже всі подруги вже побралися.
Та я ж… від радощів, сподіваюся, ти не відмовиш, весело додав він. Ну, що скажеш?
Гаразд, згодна, але за умови, що горілку часто пити не будеш, хіба що по святах.
Ну я ж про те ж! Звісно, по святах. Ось сьогодні, наприклад, у мене свято тобі пропозицію зробив!
Молодою та наївною, Марічка не заглиблювалася, та й не знала, що батько Дмитра все життя пив. Можливо, це вплинуло і на сина, тим більше батько інколи запрошував Дмитра «на чарочку чаю».
Оксана, мати Дмитра, обурювалася, коли чоловік наливав синові:
Сам цю погань ковтаєш, ще й сина зваблюєш… але чоловік лише сміявся у відповідь.
Мовчи, жінко, хай Дмитро звикає, він же чоловік.
Після весілля молодята оселилися в однокімнатній квартирі Марічки, яку вона отримала у спадок від бабусі. Спочатку все було добре. Дмитро працював, інколи повертався з роботи з перегаром, але завжди знаходив причину.
Вітько частував, син у нього народився, як не випити, сам Бог велів, пояснював він Марічці. Юрко святкує день народження, Петрович дошки на дачу везе, нас частував… Багато було причин, і всі важливі.
Марічка народила сина Олежка, а Дмитро пив далі. Додому не спішив, до сина майже не підходив.
Чому не підходиш до дитини? Він же твій рідний, ображалася дружина.
Та ти ж сама казала, щоб я на нього перегаром не дихав, відповідав Дмитро.
А ти кидай пити, скільки можна про це казати? благала Марічка.
Минуло вісім років. Усі ці роки Дмитро пив, майже щодня. З однієї роботи звільнили, потім з іншої. Свекруха Марічки засмучувалася. Бачила, що невістка добра, поважала її, і Марічка так само ставилася до неї.
Всі ці роки Марічка бореться зі звичкою Дмитра, а він не кидає. З кожним роком гірше, ділилася вона зі старшою сестрою.
І не кажи, Оксано, мені навіть Марічки шкода, така гарна дружина й мати, підтримувала сестра.
Минуло ще два роки. Олежко вчився у третьому класі. Марічка майже сама тягнула сім’ю. Дмитро не працював, хіба що свекруха давала грошей і купувала онукові речі. Він уже не нагадував колишнього симпатичного хлопця опустився. Половини зубів не було, вибив у бійках, волосся посипалося. Але найгірше у нього не було ніяких почуттів: ні до дружини, ні до сина.
Марічко, розлучися з цим Дмитром і вижен його. Як можна це терпіти? радили їй мати, колеги, сусіди. Усі бачили, що відбувається.
А Марічці було шкода свого марнотратного чоловіка вона завжди була доброю, навіть бродячі котики їй були милі, а чоловік тим паче. Єдине, про що вона думала, Олежко. Син постійно бачив неадекватного батька, не поважав його. Тож Марічка вирішила: час позбутися Дмитра.
Вона повідомила про це свекрусі.
Оксан Оксані, я більше не можу розлучаюся з Дмитром, сказала Марічка, і її голос був твердим, нарешті вона відчула спокій.
