Марія Петрівна щойно залишила роботу. Вона вже давно пенсійного віку, але працювала. Двоє дітей, які ніяк не могли влаштуватися в цьому житті, не давали Марії Петрівні розслабитися. То в сина машина ще в кредиті. Якби мама допомогла виплатити. То дочка обміняла свою двокімнатну квартиру на трикімнатну з доплатою. Знову мама допоможи. І так п’ять років працювала, бувши пенсіонеркою. Останнім часом діти не тривожили свою маму, Тому Марії Петрівні вдалося заощадити трохи грошей.
Нарешті вирішила звільнитися і пожити для себе. Мріє подорожувати своєю країною. А потім, якщо вистачить грошей, то і за кордон поїхати. От хоч у Францію. Мрії, мрії. З нагоди виходу на заслужений відпочинок, Марія Петрівна зібрала дітей зі своїми сім’ями, щоб відзначити нове життя. Коли проголошували тости, дочка мовила:
– Ну, нарешті, мамо, ти вдома. Будеш виховувати внуків. В тебе вільного часу наразі достатньо, щоб з ними водитися. Кого в школу, кого в дитячий садок. А ми в цей час розвантажуватимемося зі своїми справами, і тобі не нудно, улюблені онуки постійно поряд і нам добре.
Такого тосту Марія Петрівна не чекала. Вона не проти інколи посидіти з внуками, коли в батьків інші справи. Але звалювати на її плечі всіх внуків, без перепочинку, це вже занадто. А їх у неї четверо. Тим більше, що сини доньки, хлопці вередливі й неслухняні. Батьки самі ледь справляються з ними. А що зробить Марія Петрівна. Правда син відповів сестрі, що не потрібно на маму вішати все і відразу. Але жінка мріяла зовсім не про такий відпочинок на пенсії.
Марія Петрівна бажає спокійно вставати зранку, почитати книгу, чи пройтися по вулиці на прогулянці. А не бігати зранку до вечора за внуками.
