Олена з Віктором давно чекають черги на всиновлення дитини. Зібрані документи, пройдені курси. І ось одного разу їм телефонували, що є новонароджена дитина. Олена відразу кинулася оформляти документи, а перед тим ходила побачити хлопчика. Коли глянула на нього, серце забилося швидко, швидко. Так, це він, її синочок, якого чекали стільки років.
Яка ж то мати, коли відмовилася від такої крихітки. Мабуть, на роду написано, що його мамою повинна бути вона, Олена. Такий рідний, і водночас беззахисний. Він так смішно ворушив ротиком, немов просив погодувати. Олена, коли глянула на хлопчика, зрозуміла, як назве. Саша, йому личить те ім’я.
Цілий місяць кожного дня провідувала Олена свого синочка. А він, неначе відчуваючи її тепло, відразу переставав плакати. Як же добре тримати крихітку на руках. Такий маленький, рідний. Від тих пір, коли Олена дізналася про синочка, не може діждатися, коли вже вони заберуть його додому.
Нарешті той день настав. Саша разом із мамою і татом приїхали додому. Для нього приготовано ліжечко, візочок і все необхідне. Нарешті Олена мама. Скільки років чекала, скільки сліз пролито. Та все ж таки мрія її збулася.
З Віктором давно домовилися, що всиновлюватимуть тільки новонароджену дитину. Вони хотіли відчути, всі радості й труднощі батьківства з самого початку життєвого шляху дитини. Коли не дано виносити в собі, то виховувати від народження. Їхній синок, як же пощастило, що Саша наразі з ними. Вони обов’язково виховають його гарним хлопчиком.
А Олена вже мріє про донечку. Не зараз, а потім, коли Саша підросте. В нього повинна бути сестричка, і так буде. В цьому Олена впевнена.
