Народила дитину, коли самій уже під пятдесят! Де твій глузд був? докоряли мені рідні по телефону.
Мені сорок шість. Місяць тому я стала матірю двійні хлопчика Тарасика та дівчинки Соломійки. Немає слів, щоб передати те, що я відчуваю, дивлячись на них. Щастя, що розпирає груди, радість, від якої сльози на очах, тепло, що гріє всередині.
Але ні моя матір, ні рідна сестра не прийшли навіть на виписку. Родичі з боку чоловіка теж ігнорували народження наших дітей. Все через наш вік.
Колись я й не думала про дітей, чесно кажучи. Була молодою, насолоджувалася вільним життям, танцювала в клубах. Що ще треба дівчині для щастя? Коктейлі, залицяння хлопців, нічні гуляння. Серце співало від радості.
Але в двадцять два я зустріла Олега. Високий, з густою бородою, в окулярах справжній красень. А як він вмів сміятися! За ним ходили цілі зграї дівчат, але він обрав мене. Звичайно, це підняло мою гордість. У Олега була квартира, машина, сімейна справи. Його батьки володіли кількома магазинами одягу в місті, заробляли чималі гроші.
Я думала от він, мій лицар на білому коні. Олег мій квиток до безтурботного щастя. Вже уявляла собі весілля: білу сукню, медовий місяць десь у Туреччині.
Та для нього це були лише тимчасові стосунки. Я прожила в його квартирі всього місяць, а потім він змінив замки й викинув мої речі. Так, просто коли я була в салоні на манікюрі! Єдине, що сказав: «Ми з різних світів, ти мені не пара». Ніби я не людина, а старий черевик!
Після цього я довго не могла прийти до тями. Схудла на пятнадцять кілограмів, ходила, як тінь. Волосся сипалося, доводилося носити перуки. Здоровя теж похитнулося різке схуднення вдарило по жіночому. Операції, ліки, навіть знахарські зілля ніщо не допомогло.
Тому я вирішила зосередитися на роботі. Любила малювати візерунки на нігтях, тому стала майстринею манікюру. На щастя, клієнток було багато, і я непогано заробляла. Оформила кредит, купила невелику двокімнатну квартиру. Потім відклала на машину. А в тридцять три роки здійснила мрію відкрила свій салон краси. Зі мною працюють молоді дівчата.
А два роки тому я зустріла Ярослава. Він працював поруч, одного разу зайшов у салон розміняти тисячу гривень. І я знову закохалася. Незабаром ми почали жити разом, оформили шлюб. І, звичайно, задумалися про дітей.
Та через вік нічого не виходило. Тому я наважилася на штучне запліднення. Дні і ночі молилася Богу, щоб він подарував мені дитину, щоб я стала найкращою матірю.
І Він почув мене. Я народила двох здорових малюків, пологи пройшли легко.
Ти з глузду зїхала? Які діти в твої роки? Хіба ти не розумієш? сварилася мати в телефон.
Боже, у мене скоро онуки будуть, а ти раптом вирішила народити! Сестро, ти вже за стара для цього! кричала сестра.
Ніхто з родичів нас не підтримав. Біля пологового будинку мене чекав лише Ярослав і фотограф. Зробили кілька світлин і додому.
Діткам вже місяць. Ні мати, ні сестра не хочуть приходити. Кажуть, що я зганьбила їх перед усіма. Бо наважилася народити у такому віці.
Та хіба це гріх хотіти власної родини? Хіба я винна в тому, що шукала щастя?
