Народила одну дитину, а з лікарні повернулася додому з двійнею. Цю таємницю я зберігала упродовж 14 років. А далі не змогла і про все розповіла своєму чоловіку.
Суть цієї історії полягає ось у чому. Я завагітніла і лежала на підтримці. Разом зі мною у палаті перебувала дівчина на ім’я Віра. Вона також була вагітною. Однак хлопець покинув її і дівчина навіть свого часу хотіла зробити аборт. Проте її батьки категорично заборонили їй це робити. Вони обіцяли, що допоможуть виховати дитину.
За місяць перебування в одній палаті ми дуже здружилися. Віра виношувала інший план щодо дитини – залишити немовля у лікарні. Мене шокував її намір. Проте вона вперто стояла на своєму. Її лікар сказала, що вона має ще чотири місяці часу, щоб змінити власну думку.
Якось я намагалася переконати Віру, що не треба залишати дитину. Однак вона на мої прохання відповіла, що надто ще юна, щоб мати власних дітей. У неї нема роботи, щоб забезпечувати себе і дитину. Тому боїться, що не дасть дитині того, що треба для нормального розвитку. Більше до цієї теми ми не поверталися.
Настав час народження. Віра щасливо народила дівчинку. Її плани, на жаль, не змінилися за цей час. Тоді я взяла ініціативу на себе. Внутрішньо відчувала, що не можу цю ситуацію просто так залишити. Підійшла до лікаря і сказала, що хочу дитину оформити на себе.
За день я також стала мамою. На світ появився хлопчик, якого назвала Назаром. З лікарні я поверталася додому з двійнею. Усі мої близькі були заскочені такою подією. А я внутрішньо відчувала, що вчинила правильно.
Так ми з чоловіком виховували двох діток – Олесю і Назара. Аж через чотирнадцять років я розповіла чоловікові всю правду.
Він певний час мовчав, а потім мовив:
-Ти найкраща дружина і найкраща мама. Я думаю, що мені дуже повезло, що ти моя!
