Як ви вже зрозуміли мій син не від чоловіка, а від його батька. Й він про це знає. Та ми продовжуємо жити як нормальна родина. Але моя історія не така як у телевізійних серіалах про зраду або на популярних ток-шоу. Я не зраджувала своєму чоловікові й ніколи цього не зроблю. Ми просто вимушені були піти на такий вчинок заради майбутнього нашої родини. Й зараз я вам розповім чому так сталося.
Коли ми з чоловіком одружилися, то довго не могли мати дітей. Після спільного обстеження у лікарів виявилося, що він не може мати дітей. Нам одразу ж запропонували різні варіанти того, як ми зможемо стати батьками. Після довгих роздумів та вагань ми вирішили зупинитися на штучному запліднені. Брати дитину з дитячого будинку було як гра у лотерею. Хто знає який характер вона матиме коли підросте. Донора також ми обрали самі. Ним став мій свекор. Нам довго довелося його вмовляти. Для нього та його дружини це було якось дивно. Ми пояснювали, що це нормальна процдура, яку практикують в інших країнах. Послухавши нас вони все ж таки погодилися, але за умови, що дитина ніколи не дізнається правди. Й не тільки дитина. Що ніхто з наших родичів, друзів та знайомих ніколи не буде знати нашої сімейно таємниці.
Разом ми зібрали всю необхідну суму грошей для процедури. Запліднення пройшло вдало. Вже за кілька тижнів я відчула, що вагітна. Ми були на сьомому небі від щастя, адже грошей на нову спробу в нас не було. Всю вагітність мене оберігали наче національний скарб глобального значення. В мене було все, що хотілося капризній вагітній жінці.
Народження Артемчика було справжньою подією у нашій родині. Було дивно дивитися як мене та його з пологового будинку зустрічали брат-батько, батько-дідусь та свекруха-мачуха. Самій дивно таке писати, а сказати комусь зі сторони, то на нас би показували пальцями й крутили пальцем біля скроні. Я ще довго не могла звикнути до нашої ситуації. Але хай там як ми раділи, що нарешті стали повноцінною родиною, нехай й в такий не традиційний спосіб. Головне, що дитинка народилася й була здоровою. Навіть важко було повірити наскільки ближчими ми стали з народженням Артема.
Далі ми жили як звичайна родина. Всі раділи продовженню нашої родини. Знайомі тільки дивувалися як сильно Артем схожий на свекра. А ми тільки посміхалися й думали якою б була їхня реакція, якби вони знали всю генеалогічну правду.
