**Щоденниковий запис**
«Народити в сорок сім?»
Ти з глузду зїхала, народжувати в такому віці?! Тобі сорок сім років! кричала моя подруга й колега з цеху Маряна.
А що робити, Маню? Дитина вже є, винувато похитувала плечима майбутня матір.
Як що робити? Ти міркуєш, як стара Гапка з дореволюційного села. Є купа способів вирішити питання. Таблетки, вакуум
Маня, я не буду вбивати дитину! різко перебила я. Ще невідомо, чи виношу. Але якщо Бог дасть вона народиться.
Та пішла ти, махнула рукою Маряна й додала: Дурна!
Я йшла додому розгублена. Жалкувала, що розповіла про вагітність раніше подрузі, а не Ярославу. Але водночас раділа, що прийняла рішення. Чомусь Марянині докори лише ще більше мене переконали треба народжувати. Тепер про новину доведеться розповісти матері й дорослому синові Богданові.
Розмови з Яром я не боялася. Він давно мріяв про дитину, ще з тих пір, як ми зійшлися.
Разом ми почали жити десять років тому, коли я розлучилася з першим чоловіком, батьком Богдана. Розлучили нас швидко: на суді мені навіть не довелося пояснювати причину, бо Руслан прийшов пяний. Суддя запитала його кілька речень, а потім сухо винесла вердикт: «Усе зрозуміло. Позов задовольняється».
Того ж дня Руслан зник із мого життя, попередньо заявивши, що аліменти платити не збирається.
Я навіть не стала з ним судитися. Була рада, що позбулася цього тягаря, який колись сама впустила в своє життя. Після розлучення навіть пообіцяла собі більше ніколи не звязуватися з чоловіками.
Але незабаром у цеху зявився Яр. І одразу почав за мною доглядати дуже ніжно, трохи грубувато. Мені це подобалося. За місяць ми почали зустрічатися. Ще за місяць я познайомила Яра з одинадцятирічним сином. Вони відразу подружилися.
Дядьку Яре, приходи до нас ще, попросив Богдан.
Добре, прийду.
І справді прийшов, приніс хлопчикові подарунок і солодощі. А незабаром і зовсім залишився ночувати. Я й не помітила, як він оселився у нас.
Насте, а народи мені донечку, попросив Яр через рік спільного життя. Мені тоді було вже тридцять вісім, і я вважала, що народжувати пізно. Трохи зніяковівши, я лише знизала плечима а потім пішла до лікаря й поставила спіраль.
Саме тоді, коли ми почали обговорювати спільну дитину, колишня дружина Яра вирішила поїхати в санаторій, а їхню доньку взяти не змогла дівчинка захворіла.
Візьми Софійку на кілька днів до себе, попросила вона мене.
Я не заперечувала. Донька у Яра була слухняною й доброю дівчинкою. Але тепер його колишня кожного дня дзвонила з санаторію, розпитувала про все. Яру він розповідав детально. Мені здалося, що між ними знову промайнули почуття. Я кохала Яра й боялася його втратити. Тому вирішила обовязково народити йому доньку, щоб він точно не повернувся.
Але після видалення спіралі вагітність не наставала. Я звернулася до лікаря, пройшла обстеження. Патологій не виявили. Запропонували обстежити чоловіка. Але Яр до того часу вже вирішив, що дітей їм не треба:
Не піду я ні в яку консультацію! Якщо дитина не виходить може, так і треба. Виростимо Софійку й Богдана, чекатимемо онуків.
Як я не намагалася переконати Яра, але до лікарні він не погоджувався. І я змирилася. А тут на тобі!
«Термін шість тижнів. Вагітність розвивається нормально. Серцебиття є»
Як же я виношу дитину в сорок сім? запитала я у лікаря.
Досвідчена гінекологиня усміхнулася й відповіла:
Та ви ж не єдина така у світі. Виносять, народжують і виховують Хоча вирішувати вам.
Я вагалася, тому спочатку розповіла Маряні. А після неприємної розмови з нею остаточно вирішила.
«Ні, тепер мене ніхто не переконає! В мене буде донька! І ніхто не завадить мені дати їй життя!» думала я, йдучи додому. По дорозі подзвонила Яру й попередила, що буде важлива розмова.
Ну, що там у тебе? запитав він, коли я зайшла в дім.
Не в мене. В нас. Ми з тобою скоро станемо батьками.
Ти вагітна?
Шість тижнів. Сьогодні була на УЗД.
Ох, Насте! Але ж нам із тобою майже по пятдесят. Як ми її виховаємо?
Яре! Як-як Об косяк! Хоча б ти міг мене підтримати!
Та я не проти! Я радий, Настю! опамятався Ярослав. Просто злякався. Але ти права. Виховаємо! Я вже давно думав у твоїй прибудові майстерню зробити. Буду підробляти. Тепер і стимул є.
Роби. Гроші нам знадобляться.
Отримавши підтримку чоловіка, я вирішила розповісти матері про вагітність наступного дня. Майбутня бабуся сама народила мене майже у сорок, тому, здавалося, мала б зрозуміти. Але вона відреагувала різко:
