Поїхала з колегою на семінар у Київ. Під час обідньої перерви до нашого столика доєднався молодий мужчина. Попросив дозволу пообідати з нами. Ми цьому не надали особливого значення, оскільки вільних столиків практично не було через велику кількість учасників заходу.
За обідом розговорилися. Нашого сусіда звали Андрієм. Він – киянин. Сказав, що залюбки проведе нам екскурсію в місті після семінару. Він знає багато цікавих місць. А ще – смачні місця, де найсмачніша кава і випічка. Попросив обмінятися телефонами.
Ми погодилися і розбіглися знову на навчання. Ввечері були втомлені, щоб іти ще на екскурсію. Оскільки цей семінар був одноденний, то ми перенесли екскурсію на наступний день.
Проснулася як завше о восьмій ранку. Анна ще спала. Я швиденько запарила собі каву і вирішила зателефонувати Андрію – запитати, чи готовий до зустрічі.
Скажу, що люблю пізнавати щось нове, особливо ознайомлюватися з цікавими місцями. За натурою я романтик. Тому поспішала, щоб встигнути якомога більше пізнати маловідоме місто. Не так часто мені доводиться бувати в Києві. Для збирання мені вистачало п’ятнадцять хвилин.
-Привіт. Це я, Олеся! Ну, як ти готовий? – протарабанила в телефон все одразу.
У відповідь почула лайливу лексику. На зв’язку була дама. Як зрозуміла, дружина нашого знайомого Андрія. Вона обізвала мене і навіть почала сипати пр _окльони. Казала, що я розбиваю її сім’ю. Щоб я щезла з життя її чоловіка. По-іншому вона за себе не ручається. Навіть таке сказала.
Я не дослухала її погроз. Спокійно вимкнула телефон. Саме прокинулася Анна. І я їй повідомила, що на екскурсію поїдемо самі. Поведе нас «дядько гугл». В Андрія зараз розборки з дружиною, – завершила я.
-Але ж ми його не просили – сам нав’язався, – здивувалася Анна.
-Це нічого не змінює в нашій ситуації. Зрештою – його проблеми. Ми нічого про нього не знаємо. Може, це і на краще, що так з ним розминулися, – розмірковувала я.
-Уже вкотре переконуюся, що з мужчинами треба бути вкрай обережними, – продовжила Аня.
-А ти сподівалася, крім екскурсії, на щось інше? – здивовано перепитала я.
-Ні!
-То чого тоді журишся? Одягайся швидше і виїжджаємо в місто без провожатих.
Уже за кілька хвилин ми потонули в натовпі гамірного міста. Сонце ще було лагідним. І це додавало настрою для екскурсії по місту.
