Я одружилась на чоловікові, що був мрією кожної жінки. Дуже привабливий, з спокійним характером, вмінням слухати і домовлятись, турботливий, чуйний і просто неймовірний.
Тільки но я його побачила — одразу ж втратила голову. Я кожного дня дякували всім силам та всім відомим мені богам, за те, що звели мене з таким самоцвітом.
В нас все було прекрасно та майже ніколи не виникало сварок. Всі конфлікти та спірні моменти ми вміли обговорювати та доходити до якогось компромісу.
За час шлюбу в нас з’явилось двоє чудових діток. Ми вирішили, що краще народити їх з мінімальною різницею, щоб я не була довго в декреті. Мені подобається працювати, а тому довго без діла з дітьми я не могла сидіти.
Звісно, в декретній відпустці від відпустки одне лише слово і це важка праця, але я не уявляла собі, щоб я довго жила за рахунок чоловіка та не розвивалась в кар’єрі. Розумієте, я затята кар’єристка, яка вмудряється з успішною роботою поєднувати турботи про сім’ю. Хоча, варто зізнатись, зараз для мене це неймовірно важко і я поясню вам чому.
Справа в тому, що як тільки діти пішли до садочку, я одразу знайшла собі роботу. Та от тільки керівництво там було жахливе та й умови праці так собі. Я добре знала ціну своєї праці, тому не стала довго затримуватись в тій фірмі. Тоді випала нагода влаштуватись в компанію, в якій працював мій чоловік. І в нас все було добре до певного моменту. Все пішло шкереберть тоді, коли мене підвищили до керівниці філії компанії, в якій ми обоє працювали. Тобто тепер мій чоловік мій ж підлеглий.
Його его це дуже зачепило. Настільки, що в нас кожного дня почались скандали. Основна причина в тому, що я стала керівницею відділу. Чоловік вже кричав, що це він мав бути керівником філії, а не я. А я намагалась запевнити його, що в його кар’єрі теж все добре, адже він третя людина після мене в філії.
Але в підсумку він звільнився та перестав працювати взагалі. Я думала, що він хоче знайти нову роботу, але ні. Тепер він захотів не працювати взагалі. Ну добре, нехай. В мене чудова зарплата і ми б спокійно могли жити на неї. АЛЕ! Він цілими днями сидів вдома і нічого не робив! Ні по дому, ні за дітьми в садочок неї ходив, ні дбав про них, поки мене не було.
Я не змогла довго все тягнути на собі та розповіла про це чоловіку. На це я отримала відповідь, що це моя розплата за те, що “вкрала” “його” посаду. І взагалі заявив мені, що я, бачте, отримала цю роботу через ліжко, а так би ніколи не стала керівницею відділу.
І на це він, цілком заслужено, отримав гарненького ляща та документи на розлучення наступного ж дня. А що? З якого це дива він мене так ображає? Бачте, жінка не може бути керівницею філії! Оце заявка така! Я працювала багато і плідно, щоб отримати посаду і досягла бажаного. А якби цью посаду отримав мій тепер вже колишній чоловік, то я б тоді за нього лише пораділа. А він ж лише лаяв мене та принижував. То для чого мені такий чоловік? Тим більше, що він мені дав чітко зрозуміти, що без нього я зі всім впораюсь сама.
