Ти уявляєш, наш єдиний син нас просто ошелешив: каже, хочу одружитися! Йому ж тільки 22 і ми з Славком спершу трохи розгубилися. Але потім стали думати: ми ж самі теж молодими побралися. Славкові якраз 22 було, коли женилися, а мені і 19 не було. Та що казати така, мабуть, наша сімейна традиція. Тим паче, Орися нам сподобалась: добра, розумна дівчина, з нашим Віктором в одній групі в університеті вчилася.
Як тільки зрозуміли, що діти серйозно налаштовані, почали готуватися до весілля. Все ж таки, Віктор наша гордість, єдина дитина, треба йому справжнє свято зробити.
Як заведено в нас, ми з чоловіком зібралися до її мами майбутньої свахи в гості, знайомитися і свататися. Про Орисю знали небагато: бачили кілька разів, знали, що живе з мамою Галиною у селі під Львовом. За день до зустрічі подзвонили, попередили про візит.
Славко купив красивий букет, я власноруч спекла домашній медовик ну як інакше і ми вирушили знайомитися. Приїхали і одразу приємно вразило, наскільки двір чистий та доглянутий, хоч на виставці показуй!
Будинок старенький, але охайний, видно, що тут живуть добрі, серйозні господарі. На порозі нас зустріла Галина, така щира й привітна, аж одразу на душі стало тепло. Посадила нас за стіл їжа смачна, видно, старалася не на показ. Сиділи, розмовляли про все потроху. Галина виявилась дуже простою й хорошою людиною. Але от із весіллям… Прямо сказала: грошей на нього не має. Орися аж почервоніла видно, як їй незручно. І наш Віктор засмутився, бо ж не для себе свято хотів, а для неї. Але ми з Славком вирішили: нічого, все зробимо самі, не вперше ж!
Запропонували Галині так: клич свою рідню, тих, без кого не уявляєш такого дня. Люди з порожніми руками не прийдуть, а що подарують дасть можливість хоча би частково компенсувати витрати. Галина довго сумнівалась, але таки погодилась, аби молоді були щасливі.
А тепер уяви, серед тижня, буквально перед весіллям, дзвонить нам у двері Галина. Ми з Славком так знітилися, думали щось трапилось. Галина сіла, замялася, а потім дістає конверт, а в ньому купюри у гривнях, всю суму, що треба було. Розповіла, що пішла в банк і взяла споживчий кредит, бо їй незручно приймати нашу допомогу, мовляв, хоче бути рівною на весіллі дітей. Ми її відмовляли, бо розуміли, як вони з Орисею просто живуть скромно, але вона стояла на своєму. Банк так банк, нічого не вдієш.
Весілля, скажу тобі, було фантастичне стільки радості, діти щасливі, гості танцювали до світанку. А на самому святі ще одна несподіванка Галина! В нарядній сукні, з гарною зачіскою: ніби інша людина, просто розквітла. Я ще тоді подумала: яка ж вона гарна і молода всього 45, і життя ще попереду.
На святі був і Славків брат Ростислав, йому 46 теж давно розлучений, працює в Польщі вже роками, а тут приїхав спеціально, бо для племінника завжди час знайде. Цілий вечір тільки на Галину і поглядав. А після весілля зізнався, що хоче трохи затриматися у нас в Україні, бо відчуває зустрів свою людину. Ну хто б міг подумати! Через тиждень ми знову з гостинцями їхали в село, але цього разу до нової свахи вже для Ростислава!
У них все склалося: повінчалися скромно в нашій церкві, а потім Ростислав забрав Галину з собою до Польщі. Отак моя колишня сваха стала ще й родичкою, і скажу тобі щиро: кращої людини годі й шукати. Дуже хочу, щоб вона нарешті була щаслива, бо заслуговує цього усім серцем.
