Єдиний син оглушив нас несподіваною новиною: він оголосив, що хоче одружитися йому ж усього двадцять два. Ми з чоловіком переглянулися, але вирішили не перечити, бо й самі свого часу побралися дуже молодими. Мені ледь сповнилося девятнадцять, чоловікові двадцять два. Відтак, мабуть, така у нас родинна доля. До того ж, дівчина нам припала до душі: Оксана навчалася з Віктором на одній кафедрі університету у Львові.
Коли зрозуміли, що рішення остаточне, почали готуватися вирішили, що єдиному сину справимо пишне весілля, як годиться.
Зібралися ми з чоловіком, взяли солодощі та гарний букет, і поїхали до матері Оксани у сусіднє село під Львовом. Про дівчину ми знали небагато. Кілька разів бачили її разом із сином мила, скромна, привітна. Живе вона лише з матірю, пані Галиною.
Завітали до краєчка їхнього обійстя двір аж сяє чистотою, все доглянуто. Старий, але ошатний будинок, яблуні в цвіту, запах пирога з печі. Нас зустріла Галина. Вона відразу нам сподобалася кремезна, гарна жінка з теплим поглядом.
Чаювали з варениками, пирогами, з господинею бесідували довго. Однак із питанням весілля все було не так просто. Галина відразу зізналася: грошей у неї немає і на бенкет вона не зможе дати ані гривні. Відтоді Оксана тільки й мовчала, а син сидів похмурий він хотів пишного весілля лише через те, що Оксана про нього мріяла змалечку.
Ми з чоловіком порадилися очима й вирішили не навязувати Галинці нічого сказали, оплатимо все самі. Однак запевнили, що з гостей від її родини хай буде стільки, скільки вона вважає за потрібне. Люди на таке свято з порожніми руками не йдуть, принесли б у конвертах на свої столи.
Галина довго відмовлялася, бурмотіла про неспокій, та ми зуміли її заспокоїти й переконати головне, щоб молоді були щасливі.
За кілька днів, у середу ввечері, до нас у квартиру постукали. Я відразу впізнала на порозі схвильовану Галину. Довго щось перебирала у сумці, а тоді дістала білий конверт і затремтівшими руками простягла його нам. Виявилося, вона взяла кредит у банку й принесла нам гроші на весілля. Стояла, ніяковіючи, але твердо наполягала не брати за чужий рахунок. Ми ледве переконали її повернути кредит ні до чого ті зайві турботи. Бо бачили: живуть вони з Оксаною просто й нічого зайвого у хаті.
Святкували весілля гучно гості сіли за стіл, тости, сміх, музика лилася до світанку. Діти щасливі, очі світяться. А тут іще одна несподіванка сама Галина. Вбралася, немов пані гарна зачіска, легкий макіяж, синя сукня пасувала до її очей. Увесь вечір на неї поглядав мій золовік, Павло, який приїхав із Кракова, де вже десять років живе і працює.
Після весілля Павло оголосив, що планує затриматися в Україні довше. Я лише трохи посміхнулася здогадалася, чому. Уже за тиждень ми знову їхали у село: тепер Павло сватався до Галини. Все у них склалося через кілька місяців Галина переїхала до чоловіка у Польщу, а наша колишня сваха стала нам уже рідною.
Галина чудова людина, і я щиро бажаю їй щастя в новому житті.
