Наше з чоловіком щасливе життя закінчилось надто швидко. Через дев’ять місяців. І це якраз та ситуація, коли я справді не в силах нічого змінити.
Ми з моїм чоловіком Орестом познайомились в інституті. Це не було першим коханням для обох, але чудово зійшлись та зустрічались. Знаєте, читаючи всілякі любовні романи, я навіть не могла уявити, що в мене буде кохання, якого не прочитаєш ні в одному такому, адже в таке навіть повірити важко. Ми підходили один одній як пазли. Захоплення, відпочинок, побут, погляди та плани на життя, ставлення до тих чи інших речей, заняття коханням. Все було ідеальним.
Саме тому я і не могла повірити, що то була реальність, а не сон.
Більше того – нам обом щастило по житті. Спершу на весілля наші батьки спільно придбали нам хорошу велику квартиру. Та й з роботою все було прекрасно, адже ми влаштувались в одну компанію та отримали дуже хороші посади доволі швидко, завдяки зусиллям та старанням в проявлені себе.
Ми ласували літо разом з соковитою кукурудзою та кавунами на теплих закордонних пляжах. Відчували атмосферу осені разом, сидячи на кухні за горням какао та слухаючи як дощ відіграє свою мелодію, б’ючи по вікну. Веселились на гірськолижних курортах зимою.
Все було справді чудово. Коли ми вже налюбувались одна одним та одружились – вирішили, що час народжувати дитя. Через два місяці після весілля я дізналась, що вагітна та одразу повідомила Ореста. Ми разом сиділи та плакали від щастя.
Ми довго не розповідали про це нікому, адже така таємниця додавала в наше життя такого невеликого і приємного азарту.
Я вийшла в декретну відпустку, живіт був вже сильно помітний. Коли я була на сьомому місяці вагітності Ореста відправили у відрядження закордон на декілька днів. Чоловік заспокоював мене, що це не на довго, а в мене серце на місці не стояло.
І не дарма. Вже рік пройшов… Ореста досі немає вдома. Зараз його визнали безвісти зниклим. Ні в іншій країні, ні тут не можуть знайти. Він зник одразу, коли перетнув кордон. Де він? Що з ним? Як він себе почуває? І чи взагалі живий?
Ні його самого, ні навіть його речей не знайшли. В готель він не засилився, на дзвінки не відповідав. Його бачили, коли він перетнув Український кордон, а далі зчез.
Я народила через півтори місяці, після його від’їзду. І зараз сподіваюсь, що він колись повернеться. А поки… Поки ходжу до психологині, що б та допомогла мені не дратуватись на доньку через зникнення чоловіка, адже вона ні в чому не винна.
