-Невже так важко полагодити цей бісів кран? Ти ж мені ще минулого тижня обіцяв! – я готувала сніданок, а в моїх вухах луною віддавалося постійне капання крана у раковині.
-Мені ніколи! Я ж сказав, що полагоджу, значить полагоджу. Не капай мені на мізки! Краще займися своїми справами. Ти вже погладила мені сорочку?
-А ти мені що щось говорив за якусь сорочку? Нічого я не гладила, я сніданок готую!
-Ага! Якщо ту твою малашу можна взагалі назвати їжею.
Вхідні двері важко гримнули, у квартирі почулося важке зітхання. Як я від нього втомилася.
Мій чоловік був вправним майстром на всі руки, коли справа не стосувалася його власного помешкання. Він охоче лагодив речі в чужих будинках, але коли справа доходила до нашого, то здавалося, що він враз втрачав усі свої навички. Бувало, що він мене діставав настільки, що я викликала майстра, тоді Макар лаяв мене за те, що ми не повинні наймати сторонніх людей, тому що «в нього руки не з одного місця ростуть».
Мені набридла ця ситуація з краном, і я вирішила взяти все у свої руки. Хіба я сама не зможу його полагодити, нехай чоловіку буде соромно. Можливо наступного разу щось робитиме одразу.
Я глянула кілька відео в інтернеті, взяла у коморі інструменти й прийнялася за роботу. Однак моя впевненість в успіхові цієї справи значно перевищила мої можливості, і, намагаючись полагодити кран, я ледь не спричинила великий потоп.
Поспіхом я побігла до нашого сусіда знизу. Побачила, що він не сам, а в компанії з якоюсь баришнею. Мені дуже не хотілося перешкоджати особистому життю сусіда, але справа нагальна.
Я швидко розповіла про свою проблему з краном, незграбно попросивши про допомогу і запропонувавши заплатити за його допомогу. Ми стільки років живемо поруч, а я навіть не знаю, чи має сусід роботу.
-Наскільки я пам’ятаю, ти одружена, а крани лагодиш самотужки. Невже сімейне життя не склалося? – чоловік відверто з мене кепкував, але мені було не до жартів.
-Наскільки я пам’ятаю «Допитливій Варварі на базарі носа відірвали». Якщо ми тебе затопимо, на ремонт нашим коштом навіть не розраховуй!
Після нашої невеличкої перепалки Тимур люб’язно погодився допомогти, запевнивши мене, що не прийме жодної оплати. З почуттям полегшення ми поспішили до мене додому.
Сусід одразу оцінив ситуацію, перекрив воду і побіг до себе. Незабаром він повернувся з необхідною запчастиною і за лічені хвилини майстерно полагодив кран. Поки він працював, я вирішила накрити на стіл. Все одно Макар відмовився від сніданку. Мій чоловік ніколи не любив моїх млинців, а сусід залюбки змаламурив цілу тарілку та ще й попросив спакувати з собою. Вперше за останні років чотири мені подякували за сніданок, правда, не законний чоловік.
Поснідавши Тимур не поспішав додому. Він почав розпитувати мене про життя. Наша розмова протікала невимушено, ми говорили про буденні речі, про плани на майбутнє та розповідали щось цікаве про себе.
Спостерігаючи за фотографіями на моїх стінах, він розпитував про них. Я розповіла, що захоплююся фотографіями й навіть хотіла записатися на спеціальні курси, але чоловік сказав не займатися дурнею та не викидати гроші на вітер. Реакція Тимура здивувала мене: “Як він може називати дурнею захоплення своєї дружини? На його місці я б тебе підтримав”.
Наші погляди зустрілися. Це справжнє божевілля, але тієї миті мені хотілося, щоб Тимур мене поцілував. Я заміжня жінка й не повинна навіть думати про такі речі, але ось ця невимушена розмова з сусідом, його подяка за сніданок, підтримка мого захоплення – усе це дало мені відчуття того, що я досі комусь цікава.
Ми продовжували спілкуватися, і наше спілкування переросло в дружбу. Тепер Тимур проводив більше часу в мене вдома, я не приховувала від чоловіка нашого спілкування, але йому було байдуже. Схоже, він навіть не припускав думки, що я ще моду зацікавити чоловіка.
Я розуміла, що настане день, коли сусід зустріне дівчину, одружиться й більше не прийде до мене в гості, не посміхнеться своєю щирою посмішкою, не попросить показати мої нові роботи й не похвалить мою готовку. Коли я думала про це, на очі наверталися сльози.
Одного разу Тимур прийшов без настрою. Він зізнався, що ми бачимося востаннє. Моє серце шалено забилося в грудях. Я думала це кінець, поки не почула зізнання від свого сусіда. Він хотів аби ми були разом, тому що кохав мене й більше не міг придурюватися лише моїм другом. Тимур дав мені час обдумати цю пропозицію. Того ж вечора я вже стояла біля його квартири зі своїми речами, готова податися будь-куди, лиш би він був поруч.
