Як тільки моя донька познайомила мене із своїм обранцем, я зрозуміла, що вона в надійних руках. І ця думка не зіпсувалася за ці роки. Я досі вважаю Тараса найкращим хлопцем для своєї Катерини. Та ця історія не про шалену любов до зятя.
Одного разу він зателефонував мені і заявив:
– Світлано Федорівно, а чи не здається вам, що ви щось забули?
– В якому сенсі? Не розумію про що ти. Що я могла забути?
– Просто згадав, що ми з вами давно не сиділи разом за чашкою кави, не обговорювали новини. Потрібно якось виправляти цю справу. Тож сьогодні нічого не плануйте. Я за вами заїду, треба розвіятися.
Сказати по правді, ця телефонна розмова мене дуже потішила. Де ви ще побачите такі стосунки тещі із зятем, де вони кожного місяця ходять в кафе і розмовляють на різні життєві теми?
Крім того, у нас була гарна традиція збиратися всією сім’єю на вихідні, смажити м’ясо, грати різні настільні ігри, розмовляти. Донька готувалася до цього дня дуже старанно, кожного разу дивувала якимись новими кулінарними шедеврами. Я ж теж привозила всілякі смаколики із собою.
Якось недавно я прихворіла, зять поринувся з головою в роботу, донька була зайнята дітьми і ми перестали підтримувати ці сімейні традиції. Через декілька місяців я й хотіла набрати, запропонувати зустрітися, та боялась, що мою ідею відхилять, тому й не стала цього робити.
Ми й далі продовжували зідзвонюватися, спілкуватися, обмінюватися новинами. Стосунки аж ніяк не зіпсувалися, проте весь час чогось не вистачало. Тому можете уявити, якою була моя радість, коли Тарас подзвонив мені зранку. Лише декілька слів, а гарний настрій ще надовго буде зі мною.
