Нещодавно я познайомилася з хлопцем своєї мрії. Ми лишень придивляємося один до одного. Наші стосунки можна назвати міцними та палкими. Руслан часто залишається у мене ночувати. Усі вихідні ми проводимо разом. Готуємо сніданок, ходимо в кіно чи кафе, зустрічаємося з друзями. Я впевнена у щирості його намірів. Знаю, що він зможе дбати про нашу родину, адже заробляє достатньо. Разом з тим є одне велике «але»: Руслан розлучений та має двох дітей від попереднього шлюбу.
Кожного місяця коханий виплачує аліменти на дітей та ще й платить комунальні послуги за квартиру колишньої. Це добре б’є по його фінансах, хоча скільки він на них витрачає Руслан не зізнається. Я не можу сказати, що проти, бо це його діти і його гроші. Та мої власні фінанси суттєво зменшилися після початку наших відносин. Продуктів потрібно купувати більше, плюс різні подарунки на свята, а ще й автомобіль, який я йому заправляю.
Руслан теж витрачається на мене. Щодня дарує квіти, платить за ресторани, може радувати мене різними дрібними сюрпризами. Він не жадібний, але й фінанси заощаджувати не вміє.
Я ж навпаки зациклена на «фінансовій грамотності». Чітко веду записи доходів та витрат. Маю гроші про запас, відкладаю в іноземній валюті. Кожного місяця складаю план необхідних витрат. Зберігаю усі чеки та у кінці місяця складаю фінансовий звіт по витратах та прибутку.
У грудні я виявила нестачу у своїх фінансах у 300 доларів. Ця «знахідка» привела мене в ступор, адже точно переконана, що таких грошей я не витрачала та й у моїх записах не було помічено таких затрат. Я списала все на зайнятість, можливо я дійсно щось пропустила.
Наступного місяця знову виявила пропажу у сумі 200 доларів. Тепер я переконана, що це не був мій промах з неуважності. Мої гроші кудись зникали. Доступ до квартири мали лише я та мій новий хлопець. З жовтня місяця у нас вдома не було гостей, бо з усіма друзями ми зустрічалися у кафе. Грішити ні на кого, окрім Руслана.
Зараз я знаходжуся у безвихідному положенні. Розповісти йому про те, що виявила пропажу, тоді він подумає, що я йому не довіряю та відверто звинувачую у крадіжці. Промовчати теж не варіант, адже ці гроші не впали мені просто з неба. Я важко та сумлінно працюю, багато в чому собі відмовляю, щоб мати змогу відкладати. Поки не знаю як саме, але потрібно обов’язково розібратися у цій ситуації. А поки що віднесу усі свої заощадження в банк, від гріха якомога далі.
