Моє бажання жити на природі, не привели мене ні до чого хорошого. В моєї дружини є будинок у селі. Ми часто їздили до її батьків, коли вони ще були живі. Подобалося, коли увечері накривали стіл під розлогою яблунею. Вмикали світло і довго сиділи розмовляли. Так кожного разу, коли приїжджали влітку. Взимку, коли ми з’являлися, теща топила грубку. На столі стояли тільки но спечені пироги. Пахощі по всьому будинку.
Ми з дружиною плавали на лижах, на санчатах катав, весело сміючись. Коли не стало батьків Каті, не продали будинок. Думали часто будемо їздити, як раніше. Але так не сталося. Все робота якась з’являлася. А потім і самі вже не згадували про будинок. Життя вирує, закрутилися. Роки летять. Коли наш син одружився, його вагітна дружина постійно говорила, що непогано було б жити на природі. Хоч літнього часу.
Ось тоді ми знову згадали про будинок у селі. Спочатку поїхали подивитися ми з Катею. Адже стільки років не приїжджали.
Будинок стоїть на місці. Ось тільки недоглянутий. Ми з дружиною намагалися прибрати. Я косив траву, Катя прибирала в будинку. Я думав, що за ці роки, що в ньому ніхто не жив, оселя осунеться. Але ні, після поверхневого прибирання, виглядає по другому. Наступного дня приїхали син із невісткою. Вони допомагали прибирати далі. За два дні будинок засяяв чистотою. Катя з Наташею готували вечерю, ми з сином ладнали стіл під яблунею.
Через паркан на нас дивилася жінка. Вона привіталася, говорила, що купила будинок по сусідству під дачу. Прийшла знайомитися. Ми як гостинні люди запросили жінку до нас до столу. Звати її Галина Петрівна. Розповідала, що одна. Має доньку, заради якої купила дачу. У доньки троє дітей. А вона, Галина Петрівна давно розлучена, все сама та сама. Щось далі розповідала. Я вже не дослухався. Під столом по моїй нозі щось ковзало.
Я поглянув під стіл, і швидко підібгав ноги під себе. То сусідка своєю ногою діставала до мене і гладила мою ногу. Такого мені не доводилося пережити. Я ледь висидів, щоб не встати й не вигнати Галину Петрівну. Не вистачало, щоб моя Катя побачила те. А сусідка все сиділа, говорила і говорила. Мої всі почали позіхати, прикриваючись рукою. А я не міг діждатися, коли вона піде.
Коли прибирали зі столу, моя дружина сказала, що неприємна жінка ця Галина Петрівна. Я з нею повністю згоден. Та про те, що вона робила під столом, не наважився признатися. Самому соромно, не те що розповідати. А тій Галині, мабуть, не вперше так підкочуватися до чоловіків.
Наступного ранку вона вже висіла у нас на паркані. Катя підійшла до неї і сказала, що сьогодні в нас багато справ, так що гостей приймати не зможемо.
– А завтра? – запитала сусідка.
– І завтра також, а взагалі хотіла вам сказати, не приходьте більше до нас.
Молодець моя Катя. Взяла і відшила настирливу сусідку. Правда ми ще довго чули її крики, але не дослухалися до того, що вона там кричить. Та нам і не цікаво. Я вважаю, що правильно поступили. Наша сім’я добра, відкрита. Недобрих людей відчуваємо відразу. І спілкуватися з такими не будемо.
