Ще з дитинства Ангеліні постійно нагадували батьки, що вона старша сестра, і якщо не дай боже щось станеться, то повинна опікуватися меншим братом Артемом. Ці постійні нагадування привели до того, що Ангеліна не може спокійно слухати такі настанови. Іще трохи то і брата зненавидить. Адже носяться з ним усі, а Ангеліну тільки повчають. Навіть мама не приголубить донечку, не скаже слова ласкавого.
Після закінчення школи, Ангеліна вступила в університет самостійно. Перейшла жити в гуртожиток, щоб більше не чути, який її брат гарний, не те що вона, бездара. Батьки раді, що донька залишила їх. Тому інколи давали незначні суми грошей на прожиття. Ангеліна сама не просила, намагалася заробити. Навіть коли не було ні копійки, не просила, йшла мити поли в кафе. Гроші невеликі, але їй вистачало, щоб купити собі продукти.
Після закінчення університету пішла працювати на фірму, яка щойно розпочала свою діяльність. Поки розкрутилися, зарплати мізерні, та Ангеліна трималася за цю фірму. Відчувала, потрібно потерпіти, потім буде краще. Так і вийшло. Вже через три роки фірма почала приносити немалий дохід. А через те, що Ангеліна серед перших працівників, то просування кар’єрними сходами йшло швидко. Скоро Ангеліна стала добре заробляти, взяла в кредит квартиру.
До батьків ходила не часто. Тільки на знаменні дати. День народження, чи новий рік, 8березня. Цього разу мама телефонувала в будній день. Запрошувала увечері прийти до них. Є справа. Ангеліна заінтригована і водночас насторожена. Просто так кликати її не будуть. Не інакше, як щось задумали, чи з Ангеліни щось взяти придумали.
Коли зайшла у квартиру, першого зустріла брата Артема. Він широко усміхався.
– Привіт сестричко. Виходить мама мала рацію, ти погодилася?
– Привіт, на що погодилася?
– Ну як на що? Наступного тижня ти переїжджаєш жити до батьків, а я в нову квартиру. Мама сказала, що ти погодилася мені її віддати. Виплатиш, а потім собі купиш. А мені потрібно жити окремо. Адже я чоловік. Іноді з дівчиною зустрітися. Не приведу ж я її до батьків. А ти одна. Житимеш з мамою і татом.
– Сам заробити не пробував? Чому вирішили що я погоджуся? Мені ніхто не допомагав, все тобі. Так, що вибач. І за батьками тобі доглядати, і квартиру віддавати не збираюся. А якщо покликали тільки за цим, то я пішла. Дам пораду. Спробуй сам заробити і купити, а на мене не надійся.
Ангеліна піднялася і пішла до дверей. Вслід чула істерику брата, і сварку мами, щоб більше не приходила. Та дівчина і так зрозуміла, як не любили її з дитинства, так і наразі, нічого не помінялося.
